Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

усі віддав їй… Воля
Ночі… дні… потоки… зливи… грози… Понад шляхом білії берези… Так би і текло… Та ні! Одного ранку Серце взяв, поклав його на леза, Коливав, як ранок млу у полі, Гострим променем поїв, – поїв Та краяв… Понад шляхом білії берези — Пісня жит і поля, – до безкраю. І знов
1 І знов… – блаженна тиша нив і в неосяжнім полі-морі вітрів розпещених приплив на беріг вечора… …і зорі. Вся синьоока, темна ніч, – як молодість твоя ваблива… … тепло вечірніх наших стріч і слів ласкавих, слів щасливих. 2 Трюмо… Парфум пахтіння ніжне… І оксамит старий… старе саше… І слів і рук ласкава, тепла збіжність, – Щоб болю не торкнутися лише б. Текли зповільна нам оці години, як час, як води… Як усе життя!.. Як давнього ті темнії глибини, останні вже. Навік. Без вороття… 3 І знов людей – вітрів нестримні – дикі орди – тесальники землі – пани і торбарі І погляд ваш… уст виріз такий гордий — герб зорь, Стрілець над нами угорі… Це б цілувати рук слабких і диких останні пута… Пити уст гірких