Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Недосяжна, далека мета… В сонцем впоєнім сні То тоді зріла вість зливних гроз — Ввійде впоєно в дні Наш Христос… Над руїни марев пливу В догасання рубінів… Чую тужную пісню нову, Як нічнії години. Ввесь у сумно-розкритих очах… Зрів – гасне Вість таємнича… Тихим дзвоном в житах Бідна церковця вечір кличе… Із циклю «Закоханість»
«Між могил, – все оманність…»
…Між могил, – все оманність… І вуалі сині на вечір. Ти сказала: – відхожу в тумани… — І тобі не перечив. Догоріли на бані каплиці огні… – О, – життя злото-трунки жагучі!.. …Щось ласкаве співала востаннє мені Щоб не мучивсь… І пішла… По житах… У кипінню, між бризки волошок… – Комусь задум в замрілих очах, Сон хороший. Я піду до білих беріз — Що у сутінках – болю дарунок… Що від неї із заходу вітер приніс Вже останній цілунок… Розпука
Ровами місяць тіні клав… …Нема… ох, – болю, – жалю!.. І ніч спокійная текла від жит до жит і далі.