Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Довічного віщуючих… Життям, – мов весняні потоки Омитих, впоєних і чуючих… Про хід Безчасної Весни У заходах я марив чудно, — Як кликав день із давнини У злому сніти непробудно… …І день звичайний… Млистий, хмарний… І в жилах квола, в’яла кров… О, хто ж прийде із Сну, — Примарний, І висвятить мою Любов?! Десь в млі дзвенять, горять потоки… Хтось там рида в простір вогніючий — Що я шукав, чекав пророків, Що я повірив Ранкам Дніючим… ІІ
Асфальт присипаний піском — Невірноковзький, – кроки хибить. А я – горю ласкавим сном: Зійде Любов – чуття поглибить… І в жовтім вечорі межа Неясних марев-хвиль над днями, Що ти, – незнана і чужа Давно відгаданая снами. І хоч далекий чудний світ Легенд неясних і просяянь — Усе одну з неволі літ Хистку, невірну, – я чекаю — Вечірні, гаснучі огні Ізнову сном стежки встелися, — Що ти – білієш в далині, Як вперше – з’явишся мені Такою, – як раніш труїла… ІІІ
В несходимості нив Занімілі овси і жита… Вечір в серце розпуки долив… —