Тернистий шлях кубанця Проходи - Роман Миколайович Коваль
Студентка Віра Петрова про колишнього міністра казала так: «Лекції професора Мицюка по політичній економії слабі. Він робить з себе великого вченого з надокучливою манірністю, говорить аж надто авторитетно…» [97, с. 31]. Студент Гаврило Гордієнко звертав увагу на те, що «його (Мицюка) виклади були занадто сухі». І все ж, додавав Гордієнко, Олександр Мицюк «був один з найпродуктивніших професорів Академії… Він мало не щороку випускав якісь друковані праці» [97, с. 66].
А от професор Давид Райхінштейн, колишній асистент знаменитого Альберта Ейнштейна, органічну хімію викладав «цікаво й живо» [97, с. 45]. Свої лекції він починав українською — хоч і знав її дуже погано. Він прагнув продемонструвати свою повагу до українців. Але, як тільки брав крейду і підходив до дошки, забувався і переходив на російську.
Райхінштейн вважав, що простіше хімічних формул, які чітко окреслюють найскладніші поняття, не може й бути. Він любив повторювати: «Це дуже просто, але для незнаючого незрозуміло» [97, с. 45, 46].
«Професор Райхінштейн був прикладом, — вважав Гаврило Гордієнко, — як поодинокі чужоетнічні елементи входять поступово в українську націю…» [20, с. 61].
Найоригінальнішим викладачем, на переконання Проходи, був професор Каміл Шиндлер, колишній професор Київського політехнічного інституту. Вперше він емігрував з Росії після революції 1905 року. Після падіння царизму 1917 року повернувся в Росію, але невдовзі більшовики змусили його знову тікати за кордон. Його лекції були дуже цікаві й не позбавлені філософського змісту. Але Каміл Шиндлер виявився переконаним російським патріотом-імперцем — хоч і німцем за походженням. Мало того, що лекції читав російською, та ще й уникав слів «Україна» й «український» — ніби їх не існувало. У нього не повертався язик сказати, що в Україні використовуються ті чи інші машини. Він казав: «В Росіі било так… а вот на юґє, у вас на родінє…» Не використовував він і слова «Малоросія», бо, коли раз бовкнув, студенти на знак протесту покинули аудиторію і більше на його лекції не приходили.
Для Шиндлера всі слов'яни були «рускімі». Навіть чехів зараховував до них. Жив він у Празі. Якось узвичаїлося, що його на подєбрадському вокзалі зустрічав староста лісового відділу Володимир Мірошниченко.
Одного разу вони йшли повз продуктову крамницю торгівця Башти, який, щоб привабити українців, розмалював вивіску у жовто-блакитний колір з написом українською мовою: «Тут можна випити й добре закусити».
— Подивіться, пане професоре, — посміхнувся Володимир, — наш Башта вже українізується.
Каміл Шиндлер, уважно прочитавши напис, сказав:
— Чєво только нє видумаєт наш рускій чєлавєк…
— Та який же Башта «рускій»?! — здивувався Мірошниченко.
— Всьо равно. Всє ми рускіє…
Протести студентів призвели до того, що ректорат звільнив Каміла Шиндлера з академії. Ця самооборона національної честі викликала низку публікацій у чеській пресі. Чеських русофілів обурило «нечемне» поводження студентів УГА із заслуженим російським професором…
Загальне будівництво і будівельні матеріали на аграрно-лісовому факультеті викладав професор Сергій Прокопович Тимошенко. Народився він 1881 року в с. Базилівка Конотопського повіту Чернігівської губернії. Зі студентських років брав участь в українському русі. 1903 року вступив до петербурзького осередку РУП, згодом — до УСДРП. Після закінчення інституту цивільних інженерів у Петербурзі працював у Ковелі, де за його проектами були збудовані земська лікарня, жіноча гімназія та інші будівлі. У 1908–1909 роках Тимошенко працював у дирекції Південно-Західної залізниці у Києві. 1909 року переїхав до Харкова, будував Південно-Донецьку залізницю. І в Києві, і в Харкові брав активну участь в українських легальних організаціях, зокрема в київському товаристві «Просвіта», Товаристві ім. Квітки-Основ'яненка та Літературно-художньому гуртку в Харкові.
У приватному бюро Тимошенка виконувалися проекти різних будівель, в тому числі для промислових районів Донецького басейну, Харкова, санаторіїв і ресторанів на Чорному морі, в Слов'янську, Святогорську тощо. Він розробляв проекти меблів та інтер'єру. Доклав чимало зусиль для популяризації українських традицій в архітектурі. З 1913 р. архітектурні проекти Тимошенка постійно експонувались на міжнародних виставках у Москві, Києві, Подєбрадах та інших містах.
У квітні 1917-го на Національному конгресі Сергія Тимошенка обрали членом Центральної Ради від Харкова. Був він і Харківським губернським комісаром та заступником голови губернського виконавчого комітету. Від жовтня 1918 р. Тимошенко — професор Українського державного університету в Києві. У 1919–1921 роках очолював Міністерство шляхів у трьох урядах УНР, а у листопаді 1921 році взяв участь у Другому зимовому поході Повстанської армії Юрка Тютюнника.
1923 року Сергій Тимошенко оселився в ЧСР, був обраний доцентом УГА в Подєбрадах, а 1925 року — професором. Його брат, також професор УГА, Володимир Тимошенко в роки революції працював економічним консультантом українських урядів та української дипломатичної делегації на Мирній конференції в Парижі.
Упродовж існування в академії викладало 118 педагогів, зокрема 92 українці. Чехів, професорів високих чеських шкіл, було 26. Один з них, завідувач кафедри лісового інженерного будівництва Войтех Кайслер, очолював ще й нострифікаційну комісію, яка мала право визнавати дипломи іноземних лісових шкіл. До нього і звернулися студенти, щоб допоміг, аби чеська держава визнала дипломи Української господарської академії. Кайслер, хоч і вважав студентів УГА дуже добре підготовленими, а дипломи академії цілком відповідними, все ж з міркувань конкурентного характеру не міг допомогти. Він сказав прямо:
— Я знаю вас як сумлінних студентів. Наші празькі студенти порівняно з вами — хлопчаки. Я дивуюся вашому патріотизмові, з яким ви пішли навчатися до своєї національної школи, що не має в ЧСР належних прав, — лише для того, щоб сприяти розвиткові української культури. Ви цілком успішно могли б закінчити чеські школи і не мали би проблем з нострифікацією, але ваша школа була вам ріднішою.
