Тернистий шлях кубанця Проходи - Роман Миколайович Коваль

Василя Проходу і Павла Дубрівного поселили в інтернат у замку короля Юрія Подєбрадського. Хоч стипендія була мізерною (500 чеських крон, що становило, як казали студенти, екзистенс-мінімум), все ж саме у Подєбрадах Василь нарешті позбувся постійного відчуття голоду. Разом з Павлом він щоденно з'їдав кілограми хліба з так званим американським смальцем, який серед усіх жирів був найдешевшим. «Прогулянки над Лабою та купання в ній з вигріванням на сонці зробили нас життєрадісними та повернули втрачену в таборах енергію». Василь знову відчув себе юнаком, хоч було йому вже 32 роки [97, с. 12].

Академія мала три відділи: агрономічно-лісовий, гідротехнічно-технологічний та економічно-кооперативний. Навчання починалося 22 червня. «Кожний член педагогічного персоналу — чи то професор, чи доцент, чи лектор — виголосив свою вступну лекцію урочисто, в присутності більшості професури й студентства всіх факультетів» [75, с. 204].

Метою вступних лекцій було допомогти студентам визначитися, на який відділ записатися. Прослухавши все, що можна було, Василь зупинив вибір на агрономічно-лісовому. Навряд чи у цьому виборі зіграла роль лекція професора кафедри загального і спеціального лісівництва Бориса Іваницького, який викладав без натхнення. Прослухав Василь і колишніх прем'єрів Бориса Мартоса та Ісака Мазепу.

Хто ще викладав в УГА?

Сергій Бородаєвський, товариш міністра торгівлі й промисловості в уряді гетьмана Павла Скоропадського. Фундатор парамілітарної організації Січових стрільців Володимир Старосольський. Письменниця, член Центральної Ради Валерія О'Коннор-Вілінська. Міністр закордонних справ Директорії, вчений агроном Кость Мацієвич, письменник Василь Королів-Старий, секретар Центральної Ради Михайло Єреміїв, а також Олександр Вілінський, один із засновників Центральної Ради, а в добу гетьмана Павла Скоропадського — дипломат.

Професорами господарської академії стали генеральний секретар судових справ та міністр праці УНР Валентин Садовський та визначний український соціолог і публіцист Ольгерд Бочковський. А термінологічну комісію очолював член Центральної Ради, відомий меценат української культури Євген Чикаленко. Цю комісію створили через відсутність наукової літератури українською мовою, а відтак і багатьох термінів. До термінологічної комісії входили знавці української мови Модест Левицький, Валерія О'Коннор-Вілінська, секретарем був асистент Михайло Єреміїв [75, с. 205].

Так що неабияке товариство зібралось у Подєбрадах.

Звісно, в СССР «петлюрівську академію» оцінювали різко негативно. Так, дурисвіт А. Лихолат назвав її «школою шпигунів», а про викладачів писав так: «Професорами в цій «академії» були петлюрівські генерали і колишні отамани куркульських банд». Василь Прохода влучно назвав Лихолата «самоотверженным историком» [97, с. 12; 100, с. 2, 3].

Усього до ректорату надійшло понад 600 заяв із проханням прийняти до УГА. Але Міністерство хліборобства виділило тільки 200 стипендій. Щоб задовольнити бажання хоча б частини з тих, хто залишався за бортом академії, студенти добровільно відмовились від 50 крон — для додаткових 20 стипендій.

Із 220 студентів першого року навчання майже всі були українцями. Щоправда, на прохання Білоруської громади та Кубанського козацького комітету до академії прийняли кілька білорусів та кубанців (пізніше міністерство надало для них окремі стипендії). «Було прийнято також двох євреїв — українських громадян, з яких один був старшиною Армії УНР (С. Якерсон), одного донського козака (І. Костін), що був також у складі частин Армії УНР, і одного черкеса (Г. Бекух)» [75, с. 203, 204].

Цікаво, що магометанин Гамід Юсуфович Бекух (18.5.1898) з аулу Шенджій, що на Кубані, при вступі зазначив, що є громадянином Гірської Республіки Північного Кавказу, фактично неіснуючої [2, арк. 160].

Взагалі, в академії отаборилося немало кубанців — близько півсотні. Були серед викладачів і керівники Кубанської Народної Республіки: прем'єри Василь Іванис та Лука Бич, міністр юстиції Павло Сулятицький, член Законодавчої ради Степан Манжула, визначний діяч Кузьма Безкровний (свого часу він був міністром внутрішніх справ Кубані), міністр фінансів і голова Кубанської української національної ради Іван Івасюк…

Викладав в академії і Федір Щербина — засновник бюджетної статистики в Росії, член-кореспондент Петербурзької академії наук (з 1904 р.), історик, член Кубанської законодавчої ради, голова Верховного суду Кубанського козацького війська у 1917 році.

Першим ректором господарської академії став гідротехнік і меліоратор, у минулому професор Київського політехнічного інституту Іван Шовгенів, батько тоді ще маловідомої Лєночки (пізніше української поетеси Олени Теліги).

Скільки цікавих людей зійшлося в стінах подєбрадської академії!

Метою чехословацького уряду, який фінансував її діяльність, було надати допомогу українцям, які опинилися в складній ситуації на чужині, без засобів для існування. Керівництво ж УГА ставило іншу мету — «головним завданням у програмі академії була підготовка керівних кадрів для майбутньої «Української Самостійної держави» [25, арк. 21]. Багатьом студентам запам'ятався заклик голови Українського громадського комітету Микити Шаповала спішити вчитися, «а то скоро нас покличе Батьківщина» [25, арк. 88 зв.].

Гадалося, ще рік-два, ну, може, три — і всі вони повернуться на милу серцю Батьківщину, яка постійно снилась… Отож студенти з охотою взялися за навчання.

Академія мала свої лабораторії, кабінети, господарчу ферму, лісовий розсадник, метеорологічну станцію, два навчальні кооперативи та величезну бібліотеку, в якій за роки назбиралося 25600 томів фахової наукової літератури різними мовами [138]. Завідував бібліотекою Григорій Сидоренко, міністр пошти і телеграфу УНР в уряді Всеволода Голубовича, голова делегації УНР на Мирній конференції в Парижі 1919 року.

Слухачами першого набору були переважно козаки і старшини Армії УНР та учасники козацько-селянського руху (в тому числі й повстанські отамани). Були серед студентів і генерали, наприклад Олекса Алмазов та Іван Омелянович-Павленко, й старшини, які стали генералами пізніше (Петро Самутин і Василь Татарський).

Навчалися в академії й військовий історик Адріан Марущенко-Богданівський та один із керівників Другого зимового походу полковник Михайло Палій-Сидорянський. Сидів за партою в Подєбрадах і сотник Армії УНР Леонід Романюк (1939 року — член Сойму Карпатської України). Вчилися на інженерів і повстанські отамани — Данило Лимаренко, Олександр Євтухів та Чорний Ворон (Віктор Чекірда), кубанський старшина Кость Майгур, лицарі ордена Залізного Хреста Василь Совенко та Валентин Сімянців, козаки-повстанці Гаврило Гордієнко, Микола Леонтович, Грицько Кагукало, Олександр Кошель та Микола Малашко, брат члена Центральної Ради, отамана Катеринославського повстанського коша Михайла Малашка; старшини Богданівського полку Мехтодь Довбня та Іван Островершенко, богданівець Олександр Фещук, синьожупанник Федір Скрипниченко з Донбасу та багато інших українських діячів.