Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

На озері Грундльзее Райх вступив у нерівну битву за любов своїх дітей, які, на його думку, заразилися тією версією психоаналізу Анни Фрейд, що стандартизує особистість. «Єва стала поверховою, тихою, пристосуванкою, — писав він у своєму щоденнику. — А у Лори почалися надмірні невротичні прояви». Райх заохочував тоді 12-річну Єву переїхати до нього в Осло й допомагати йому з його дослідженнями. Намагаючись вилікувати її вдавану манеру поведінки, він позичив їй примірник «Статевого життя дикунів» авторства Маліновські й закликав знайти місце виходу для її сексуальності, що саме зароджувалася. Дізнавшись про це, Енні Райх заборонила Райху залишатися наодинці з дітьми, вважаючи його потенційною загрозою для них. Після того, як Райх провів тиждень на Грундльзее, Єва — дитя, за яке він бився найбільше, — почала вимагати, аби він поїхав. Повернувшись до Осло, він приготував 80-сторінковий документ під назвою «Як я втратив Єву» — збірку кожного листа, телефонного дзвінка та дії, над якими Енні та її друзі працювали, аби розлучити доньку та батька.

Райх подолав 3000 кілометрів на своєму шляху назад до Норвегії з Грундльзее, як він писав у своєму щоденнику, із «тисячею тривог у голові». Хоча 1934 року його і відсторонили від членства в МАП, Райх не зміг не звернути на своєму шляху додому: Міжнародний конгрес психоаналітиків проводився того року в Чехословацькому спа-курорті Маріенбад, і Райх геть не збирався присоромлювати своїх колишніх колег. Будучи членом чи вже не будучи ним, він не переставав сприймати себе як незмінного провідника чистого психоаналізу, і його намір бути присутнім на конгресі був непохитним.

То був рік святкування 80-х уродин Фрейда, і було заплановано святкові заходи, але патріарх психоаналізу надто занедужав, аби з’явитися на них. Райх надіслав Фрейдові вітального листа («Мій любий професоре», — починався лист) і вклав до нього розгорнуту версію праці, яку прочитав на конгресі в Люцерні два роки тому. Райх надіявся, що Фрейд побачить, що ця праця є підтвердженням того, що Райх завжди був правим у своїх клінічних гіпотезах. Він попросив Фрейда не сприймати його останні роботи як результат «персональної та ірраціональної реакції» на «надмірну несправедливість», від якої він постраждав через МАП, а, натомість, захоплюючись, визнати, що майбутнє психоаналізу в Райхових руках{318}. Фрейд не відповів.

У Маріенбаді Райх зустрівся зі своїм колишнім пацієнтом Фріцом Перлзом, який приїхав аж з Південної Африки. Через три роки після того, як Ернест Джонс, намагаючись врятувати від нацистів, вислав їх до Йоганнесбурга, Фріц та Лора Перлз відкрили успішні психоаналітичні кабінети. Вони були справжніми місіонерами-райхівцями: перекладали Райхові книги для південноафриканського читача й утілили чимало його методів у свою роботу з пацієнтами, а особливо його наголошування на важливості дихання. Але ж, звичайно, той Райх, якого вони повезли з собою, був Райхом, якого вони пам’ятають до свого від’їзду. Те, що вони так мало знали про події, які трапилися відтоді, свідчило про те, як кардинально все змінилося за останні роки. Так само і Райх не мав гадки про те, як далеко зайшла його робота завдяки Перлзам, які тепер не знали, що він був персоною нон-ґрата в психоаналітичному істеблішменті. У Маріенбаді Перлз завзято доповідав із працею про «оральний супротив», який був його розширеним трактуванням початково Райхового аргументу. Його здивувало, коли, як згадує Лора Перлз, його сприйняли не надто добре. «Більшість його просто не зрозуміла, — писала вона. — Робота була натхненна працею Райха, якого уже давно піддали гонінням».

Фріц Перлз розчарувався, що його наставник не привітався з ним тепло, але Райх був у своєму світі. Перлз написав, що Райх «сидів окремо від нас і ледве впізнав мене. Сидів він подовгу, не вставав, витріщаючись і виснучи».

По Райховій дорозі із Маріенбада до Осло ще один історично визначний вигнанець раптом чітко усвідомив, що Норвегія більше не була безпечним політичним притулком. Лев Троцький, який приїхав туди із Франції в червні 1935 року, отримавши гарант захисту від лейбористського уряду, ще того ж місяця став свідком того, як його будинок захоплюють фашистські бандюки.

Члени норвезької фашистської партії Відкуна Квізлінга «Nasjonal Samling» замаскувалися як полісмени та увірвалися в будинок, де жили Троцький та його дружина, що за тридцять п’ять миль від Осло. Донька консьєржа Троцького випровадила їх, але вже після того, як ті вкрали певні праці Троцького: статтю про Францію, опубліковану в «The Nation», та лист до французьких троцькістів. Фашисти скористалися цими документами, аби стверджувати, що Троцький порушував умови отримання притулку, вступивши в норвезьку політику. Хоча спочатку обвинувачення зняли, Троцький незабаром опиниться, як він це сам називав, «в епіцентрі норвезької політики».

25 серпня, через день після горезвісних московських судів, в яких Троцького та інших лідерів Жовтневої революції звинуватили у змові з нацистами, націленій на те, щоб вбити Сталіна, Радянський Союз почав тиснути на норвезький уряд для якомога швидшої депортації Троцького, пригрозивши в разі відмови комерційним бойкотом. Соціалістичний уряд уже стикнувся із жорстокою кампанією критики від правих представників преси через сховок, який вони запропонували Троцькому, і тепер, панікуючи через парламентські вибори, які наближалися, соціалісти змінили свою позицію. Вони використали вкрадені Квіслінгом документи як підставу посадити Троцького під домашній арешт, утихомирюючи в такий спосіб і фашистів, і сталіністів. Таке їхнє рішення, як засуджував Троцький, було «жалюгідним цинізмом».

Пізніше Троцький заявить, що ніколи не довіряв політикам, які радо вітали його. Щойно він зв’язався з ними, Троцький сказав: «Мені різко заносило смородом зацвилого консерватизму, від якого палко