Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
Райх усе ще використовував техніку аналізу характеру, сповнену цільового провокування своїх пацієнтів; він звинуватив Нілла в тому, що той приховував чимало репресованої ненависті до нього, і запропонував Ніллу врізати йому. Той відповів, що ненависть — це відчуття, яке йому важко культивувати в собі: «Зрештою, я озвірів. Сів і подивився йому в очі. “Райху, — сказав я, — я щойно дещо осягнув. Я зрозумів, що не вірю жодному клятому слову, яке ти викидаєш, і ні на крихту не вірю у твою теорію з м’язами. Ти — ошуканець”. Я ліг назад на диван, і Райх доторкнувся до моєї потилиці. “О Боже, — сказав я, — біль минув”».
* * *
Якщо в Люцерні Райхову дружбу з Феніхелем накрила хвиля сумніву, то остаточно вона нависла, коли Феніхель почав лобіювати відторгнення рішення про прийняття Райха до Норвезького товариства психоаналітиків. У Люцерні пацієнти Райха Гарольд Ш'єльдеруп, Ола Ракнес та Ніка Ваал відмовилися приймати виключення Райха як умову членства їх товариства у МАП, як того вимагав Ернест Джонс. Ш'єльдеруп, який займав пост його президента, тепер намагався переконати Райха приєднатися до Норвезької групи.
Але Феніхель, секретар товариства, побоювався втратити через це таке дорогоцінне членство в міжнародній асоціації і виступив проти ідеї прийняття туди Райха. В «Народ у халепі» Райх скаржиться, що Феніхель «циркулював від члена до члена, агітуючи їх проти мого прийняття»{301}. Феніхель негативно висловлювався щодо Райхового психічного здоров’я: «Одному із членів він сказав, що я приїхав до Норвегії, аби лиш украсти усіх його пацієнтів, — гірко писав Райх про те, що вважав таємною кампанією Феніхеля проти нього. — Іншим казав, що я зійшов з розуму». Його найближчий друг та соратник останніх п’ятнадцяти років вичерпувався. Райх писав Енні, що він радше волів би «мати відкритого ворога, аніж підсвідомо ворожого друга»{302}.
Коли Феніхель щоразу більше дистанціював себе від Райхової теорії оргазму, Райх вимагав від усіх своїх послідовників, щоб кожен із них безумовно підкорився його сексуально-політичній програмі. Він та Феніхель змагалися за прихильників, і психоаналітики-дисиденти відтак поділилися на дві фракції, що мало про що спілкувалися одна з одною. Ернест Джонс та Анна Фрейд щиро тішилися з такого розвитку подій, адже дисиденти радикального крила самотужки «кастрували» себе так, як вони того і хотіли. Райх вислав довгого й уїдливого листа до «психоаналітиків Данії, Норвегії та Німеччини, які конфліктували з Фрейдом» (група, якій не вдалося матеріалізуватися у Люцерні). У листі Феніхеля звинувачували в безхребетності, розкраданні й викривленні Райхових ідей{303}. Феніхеля, як він сам сказав, змалювали як «нерішучого опортуніста»{304}.
У відповідь на таке Феніхель зняв Райха з числа учасників розсилки «Рундбріфе», відтак ефективно відсторонивши його від центру психоаналітичної опозиції, в якій той був провідним учасником. Феніхель завзято розпочав процес дистанціювання їхньої опозиційної групи від ідей Райха та його впливу на них, включивши до своїх листів «Рундбріфе» складений ним чотиристорінковий перелік цитат із Райхових публікацій, які виставляли його на посміх{305}. Феніхель захищав своє право вигнання із «Рундбріфе» «без попередження… товаришів, які все ще підтримували стосунки з Райхом»{306}. Своїм прихильникам Райх видав наступний указ: «Вчора… було ухвалено рішення [себто Райхом], що жоден, хто має певний контакт із Феніхелем, не може працювати з нами».
Через рік після приїзду Райха до Норвегії Феніхель поїхав звідти, аби уникнути конфлікту, що назрівав між ними. «Райх став нестерпним, — пояснював Феніхель щораз більшу параною Райха, — і кожен, хто цілком із цим не погоджується, є ворогом»{307}. Він та його дружина, танцівниця Клер Натансон, приєдналися до Енні Райх у Чехословаччині, куди та емігрувала разом із дітьми, аби втекти від громадянської війни, що розбурхалася у Відні 1934 року. Райх стверджував, що Феніхель насправді залишив Осло, бо після того, як його покинули всі норвезькі пацієнти, більше не мав за що там жити. Декотрі з них, включно із Ола Ракнесом та Нікою Валл, подалися до табору Райха, який саме зачаровував публіку своїми лекціями про свою нову і динамічну техніку лікування. Отож Райх вважав, що Феніхелева реакція на нього базувалася на заздрощах (одна з праць Феніхеля, написана в ті часи, називалася «Внесок до психології заздрості»){308}.
Ваал, яка пізніше стане дитячим психіатром, напише про свій аналіз із Феніхелем так: «Він стояв на відстані чотирьох метрів, не брав мене за руку, і його коментарями було “так” і “ні”… його голос не був доброзичливим, м’яким та схвальним. Коли я говорила щось добре про Райха, порухи Феніхеля ставали нервозними, він лементував, що було чутно навіть у його “так” чи “ні”. Тож мені стало страшно». Провівши із Феніхелем один рік аналізу, Ваал припинила своє лікування і сказала йому, що планує продовжити терапію з Райхом, який уже аналізував її чоловіка за допомогою нової техніки. «[Феніхель] озвірів, — пригадує Ваал, — і вказав, що Райх спокусив мене, аби вбити Феніхеля і знищити його терапевтичні потуги наді мною». Коли Ола Ракнес також пригрозив зміною аналітика, Феніхель сказав йому, що Райх — псих.
«Райх став [душевно]хворим, — пригадує спільний товариш Райха та Феніхеля Генрі Лоуенфельд (чоловік, котрий вкрав «Рундбріфе» Енні Райх), який, починаючи з 1933 року, жив у Празі і там зустрівся з Феніхелем, — одержимим певними ідеями. Він справляв враження параноїка, бо ж ніхто інший не може бути настільки переконливим… Райх завжди був одержимим чимось. А наступного року це вже
