Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
Райх доповідав, що попервах пацієнтів взагалі-то лякала енергія, що вивільнялася з них: «Розслаблення ригідних м’язових волокон продукувало особливі тілесні відчуття в пацієнтів, — зауважував Райх про свою нову безжалісну техніку, — а саме: примусове тремтіння й посмикування м’язів, відчуття холоду та спеки, свербіж, відчуття шпилькування й голкування, поколювання, нервового перезбудження та соматичне сприйняття тривоги [і] злості»{297}. Основною метою терапії було навчити пацієнтів контролювати ці сили, аби ті могли швиденько проходити крізь відкриті шлюзи тіла в лавині задоволення і знаходили вихід назовні крізь генітальні канали під час того, що Райх звав «рефлексом оргазму».
«Це відчуття розливалося по всьому тілу, а особливо відчувалося в геніталіях, мов приємна життєдайна течія», — писала Еллен Зіерстед, яка щомісяця здійснювала довге паломництво з Копенгагена до Осло, аби пройти терапію. «Це відчуття не завжди набувало сексуальної суті, а радше було відчуттям життєдайності та чуттєвості». Окрім цього Зіерстед додала, «що справжня мета усіх Райхових лікувальних прийомів — досягнути пацієнтом повноцінного оргазму»{298}.
Райх був певним того, що його новий метод, як то колись трапилося з аналізом характеру, був «приреченим на тавро дивакуватості». Тож, аби вберегти свою методику від перекручування іншими, аналітик подався на розробки офіційної навчальної програми для нової, за його помислами, школи терапії. Спочатку він планував назвати свою техніку «оргазмотерапією», але боявся, що народ подумає щось не те — натомість він назвав її «характероаналітичною вегетотерапією». Хоча в Райховій лабораторії суб’єктів аналізу й заохочували мастурбувати, зосереджувалася його терапія геть не на цьому. Він націлювався на покращення оргастичної потенції, але відбувалося це за допомогою масажу інших частин тіла, тобто не геніталій, з надією, що таке лікування знищить м’язові блоки. Ця відмінність була важливою для райхівців, хоча, звичайно, для їхніх критиків така політика також була доволі підхожою, бо ж тоді «мастурбаційна терапія», власне, була конкурентно спроможною школою думки.
Один із перших практиків психоаналізу в Норвегії Йоганнес Ірґенс Стрьомме був затятим захисником мастурбаційної терапії. 1932 року Стрьомме постав перед судом після того, як чоловік однієї з його пацієнток звинуватив його в тому, що він приймав «плату за аморальне лікування», й припускалося, що зваблива форма терапії, яку практикував Стрьомме, зруйнувала їхній шлюб{299}.
Протиріччя навколо практики Стрьомме зробили свій внесок у загальмований розвиток і прийняття психоаналізу в Норвегії, задавши йому недоброї слави.
* * *
Шотландський освітянин А. С. Нілл, який 1921 року заснував прогресивну школу в Саммергіллі, був однією з перших охочих жертв вегетотерапії (то був досвід не з найприємніших). Його розповідь про терапію із Райхом змальовує барвисту картину нової техніки. Нілл зустрів Райха в Норвегії 1936 року, коли його запросили на лекцію до університету Осло. Коли Нілл завершив свій виступ, голова наукового засідання сповістив йому: «Сьогодні вас слухав поважний чоловік — Вільгельм Райх». Як не дивно, їдучи тоді до Осло, Нілл саме читав «Масову психологію фашизму» і вважав Райхову працю «моральним динамітом». Після виступу Нілл запросив Райха на вечерю. Пара випивала і заговорилася до пізньої ночі. «Райху, — пригадує Нілл, як заявив чоловікові, що на 15 років молодший за нього, — ти той, кого я шукав роками, людина, яка поєднує психічне й соматичне. Чи можна мені повчитися в тебе?» Нілл повернувся до Осло наступного року і примудрився за два тижні свого перебування там провести з Райхом понад десяток аналітичних сеансів.
Протягом наступних двох років Нілл проводитиме кожні шкільні канікули на кушетці Райха в Норвегії. Райх змушуватиме своїх пацієнтів роздягатися до трусів. Вони лягатимуть на спину на його кушетку й дихатимуть, позадиравши ноги догори, адже він вважав, що в такій позі підвищується інтенсивність емоційного потоку, а сам Райх гладив та маніпулював їхніми тілами. Райхів бренд активної терапії означав «лежати голим на дивані, допоки він атакував мої затиснуті м’язи, — напише Нілл пізніше у схвальній присвяті своєму аналітику. — Це була важка і почасти болісна терапія».
Колишній досвід аналізу з віденським психоаналітиком-дисидентом Вільгельмом Штекелем здавався Ніллові «замудрованими балачками та символізмом». (Нілл сказав, що Штекель подобався його «шотландській ощадливості», адже стверджував, що аналіз не повинен тривати довше, аніж три місяці). Хоча він і захоплювався Штекелем як неймовірним тлумачем його снів, та скаржився, що «його слова торкалися моєї голови, але ніколи не зачіпали моїх емоцій». Райх же «відмовлявся торкатися снів», віддаючи перевагу концентрації на розслабленні затиснутого живота Нілла. «Немає такого невротика, що не відчував би тиску в черевній порожнині», — стверджував Райх, промацуючи шлунок Нілла.
Зі свого боку, Нілл написав, що Райх «розривав мене на шматки на своєму дивані», викликаючи «жахливий плач та злість». Райх відгукувався про ридання пацієнтів як про «чудовий пом’якшувач»{300}.
Як і безліч інших аналітиків, Штекель вважав, що пацієнти повинні утримуватися в примусовому стані сексуальної абстиненції під час лікування, але, зустрівши Райха, Нілл, здається, зрозумів, що саме таке утримання й було причиною всіх його проблем. У шлюбі без сексу він почувався, мов у пастці, і розпочав роман на стороні з одруженою матір’ю учня — у його біографії вона згадується під псевдонімом Хельга. Райхові теорії про обмеження і тотальний оргазм,
