Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

дрібні стремління і турботи… Тут сон віків – іржа болота! Лише кротам тут гарно жити, що віддали покорі гордість, і тим, хто злякано спішить взять у життя на спокій ордер… Балада про весну
«Купало» сплів весні вінок З ромашок, звіробою, Пустив на зоряний ставок — За тихою водою. «Гадай, коханая весна, Чи любить тебе літо?» Й подавсь за мріями у снах, Кудись в шумливе жито. Шелесь русалка в осоці (В очах її агати), Пливе на дно з вінком в руці; Вінок став потопати. І плач, і сум… і плач, і сум З очей весни туманом, А вітер хмарами косу Розпатлав над житами. Пішла і зникла десь з плачем Акордом суму в просинь… І сльози капали дощем На скошені покоси. Перший сніг
Чудовий вечір темно-синій. Попід ногами білий пух, летять сніжинки роєм мух, і на деревах срібний иней. Зимову казку ліпить грудень. – Здоров, дідусеньку, здоров… Пружніє крок. І радість у грудях. І б’є рум’янцем в щоки кров. Ідем по клюбу і співаєм — отак співать би без кінця. Сніжинки граючись сідають, сльозою котяться з лиця. І я, і всі, неначе п’яні: – А ну, – в сніг Таню обкачать. І ми із реготом жбурляєм крижані кулі на дівчат. Леонід Пахаревський