Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

хворим, енкаведівські кати там таки, в підвалі, розвалили йому довбнею голову». Дріма земля
В блакиті струни хтось нап’яв, а сонце променем по струнах — то з моря гречок білорунних бджолиний дзум… Дріма земля; дріма сумний стернистий лан; село, городи, гай і став… В блакиті струни хтось нап’яв. Гриміли грози й одгриміли. В яру Купало одцвіло… В садках пишається село горами рижих ожередів, і пахнуть соняшники медом, і манять яблука доспілі. Гриміли грози й одгриміли… Пливуть останні дні погожі. Такі засмаглі і веселі дівчата тіпають куделі; за ними скоро синю просинь затче у білі пасма осінь. Вже одцвітають пишні рожі, — пливуть останні дні погожі… І скоро криком журавлі пошлють гаям своє прощання. За ними й я… – Прощай, кохана! – Чого ж сумні, чого журливі, як осінь, очи – чорносливи? Ми ще цвістимем на землі!!! …У вирій з криком журавлі… Багряні дні
Багряні дні… Крізь запах тління, Крізь неба мертву синь П’ють жадібно злоте проміння Зажурені ліси. Пустив по вітру хтось червінці І пасма срібляні… Кому ж то саван осінь витче В багряні дні?.. Вже хтось у тузі рвав волосся, І місяць – колесом. Прийшла й сказала кленам осінь: «Несу не сум, а сон…» В пущі
Надвечір десь летіли журавлі; на захід день – недопалком цигарки; і чорний ворон на осиці каркав; і десь блукала осінь по ріллі. Прийшла і