Сплелися у теплінь. Немов русалка лонні води Довела до тремтінь. Це тільки сон. Осінній сон, — манить мене. Мана зника І колесом надходить день. Сердитий зір. В німих очах Немов мороз. Читаю я В його устах Слова погроз: «Гей, хлопче мій! Розбуркай сон Солодких мрій. Іди туди — Де КОМСОМОЛ Буя, мов рій.» І я встав. На устах Ще не зникла теплінь, І в очах Біла тінь. І коси Золотінь… Але ось, Наче хтось У дужках народивсь. Пронеслось, Мов колись: «Ширше, ширше Дивись». Шлях один. Буду йти — Переможно без меж. Юнь шепоче: «Дійдеш, — Серце ж повне Пожеж»… Антін Дикий
Народився 1.08.1900 р. у с. Велика Андрусівка на Полтавщині. Брав участь у війні з військами УНР по боці большевиків. Навчався в Комуністичному університеті у Харкові. Друкувався з 1924 р. Був членом «Плуга» та Всеукраїнської спілки пролетарських письменників.
Автор збірки поезій «Огонь цвіте» (1927) та збірки «Оповідання» (1932), п’єси «Сухий закон» (1932) у співавторстві з О. Полторацьким. Поезії друкував в «Універсальному Журналі».
Працював директором Харківського історичного музею і був жвавим завсідником усіх літературних вечірок. Про нього О. Гай-Головко писав: «Антін Дикий – поет без поезій, як говорили про нього, але з величезною поетичною славою, яку він сам створив собі своїми поетичними плянами й обіцянками».
Те саме про нього згадував і Ю. Смолич, відмовляючи у будь-якому літературному таланті. Однак Дикий все ж таки щось писав.
12.10.1937 р. його, незважаючи на те, що усі мали за сексота, арештували традиційно за участь в антирадянській націоналістичній, терористичній організації. Наступного дня провели обшук і вилучили мисливську рушницю.
6.11.1937 р. на ознаменування двадцятиріччя Великого Жовтня Дикий пише заяву про те, що в націоналістичну організацію він завербований у
