Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Митя чистить Чужі черевики, А в самого Немає ніг. Проїжджає авто: – З дороги! — Та немовби На глум, на сміх. Об панелі Вистукують ноги. Ну, а в Миті Немає ніг. Пам’ятає: Голодна Одеса, Залізниця… (Згадав і стих.) Замість хліба Попав під колеса Й з того часу не має ніг. Він, здається, Ніколи не плаче, Хоч і в погляді Мало втіх. І на кожнім Футбольнім матчі Біля сітки Сидить без ніг. Якось вдарився м’яч Об камінь І до Миті нараз Підбіг. Відштовхнув його Митя руками, Бо у нього Немає ніг. Під чиїмись Ногами вітер І болото Плює з-під них, Ну, а Митя Немов невмитий… Це тому, Що не має ніг. А навколо Все ноги й ноги, Та здається, Мільйони їх. І клекоче Придушений стогін: – Чом у нього Немає ніг? — У пасажі І кроки, і крики (Ех, коли б він Ходити міг!). Митя чистить Чужі черевики, А в самого Немає ніг. Бринить весна
Бринить весна, Хлюпочеться повітря, І в серце ллється Пісня голосна. Ще день, ще два, І бризне сонця цитра. Бринить весна, Бринить весна! Бринить