1935 р. Касьяненком, який начебто і доручив йому створити терористичну організацію з метою вбивства секретаря ЦК КП(б)У Косіора. А ще Дикий залучив до цієї групи льотчиків-капітанів Макарова й Ананьєва. На допиті 14.11.1937 р. Дикий заявив: «Я лично знаю следующих участников антисоветской националистической организации:
Коряк Владимир Дмитриевич, профессор литературы. Касьяненко неоднократно говорил, что Коряк „работает по-настоящему“, имея в виду его подрывную работу в Союзе писателей.
Полторацкий Алексей Иванович, бывший дворянин, сын помещика-миллионера. Полторацкий – писатель, был членом редколлегии буржуазно-националистического журнала „Новая Генерация“;
Галушко – писатель;
Семенко Михаил – писатель, организатор журнала „Новая Генерация“, по сути, украинский национал-фашистский писатель.
Я, Касьяненко и Коряк организовывали банкеты, шумиху, отвлекая писателей и Союз в целом от своих прямых обязанностей».
Тут Дикий дещо перегнув, бо Полторацький був штатним співробітником НКВС і, звичайно, вижив, усіх інших розстріляли.
На судовому засіданні 30.12.1937 р. Дикий визнав себе винним, його засудили до найвищої кари і наступного дня розстріляли.
Дикого описав також Іван Багряний у «Саді Гетсиманському», де в’язні в камері розважаються, вигадуючи різні проекти, що б вони зробили, якби опинились на волі. А. Дикий сказав: «А я б, якби мене випустили… я б! Всю дорогу, аж од самої Холодної Гори… горошину… по тротуару… носом котив би!.. Через увесь Харків!». Проект Дикого переміг і в’язні замовкають…
Кучерявий вечір Кучерявий вечір Чеше чорний чуб, Притуливсь до мене До гарячих губ. Зорі мої, зорі, Золоті шляхи, Я ще так ніколи Нічки не любив. Ти моя, Ну що я, Я ж тебе не знаю, Люба моя мила, Уста мої п’януть. Де це і коли це, В якій стороні Гукнула гітара На якій струні. Вітер віти хиле, Вітер віти клоне, Не найду тебе я, Не найду ніколи. Впала ти на роси Ранком голубим, Розпустила коси У білявий дим. Ти моя, Ну що я, Я ж тебе
