Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

не знаю, Люба моя мила, Уста мої п’януть. «Туман густий над селами…»
Туман густий над селами, Пісні, Пісні, Гармонії веселої Не чуть мені вві сні. Тут вулиці бруковані І міста чорний дим, А села ж десь заховано, Які я так любив. Спитать мене, за що любив… Я вам ніколи не скажу, Бо вже давно хтось проорав? Між нами зоряну межу. Ну, може, дівчину любив, Ну, може, зрадила мене, У мене ж серце не камін, Щоб перед вами розпалить, Вона була така струнка Моя тополя за вікном, А за левадою ріка, А за рікою Туман густий над селами. Пісні, Пісні, Гармонії веселої Не чуть мені вві сні. Тут вулиці бруковані І міста чорний дим, А села ж десь заховано, Які я так любив. Елегія
Брожу по парку, Дивлюся на красу, Залиту золотом і сумом, І сам себе на вогнище несу, Бо чую серцем осінь хмуру… Я сам у собі сиву волосину вирвав. Згадай давно – минулий гул… Неначе я й не жив… Чому ж я оцвітаю? Сивіє голова од дум… Вечір