Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Ледве вії мружить, Синяву мережить Хмарами байдуже. Тихо ти… Холоне Обрій злотожеврий, В пристані – долоні Простині рожеві. Глянь-мо-ре-сто-рани В літеплі відбило, І ковза в безкраї Пароплав безсило. Хоче у безмежі У казки заплисти, Стежать міста вежі Й хмарки золотисті. Прощавай же, милий, Може буря буде, Сколихнуться хвилі, Мов кошлаті груди. Замутять бурдою Хмари бородаті, А вітри з водою Будуть танцювати. Збісять дикі вали, Загримлять поганці, Може й пароплава Дно візьме у бранці. А тим часом вечір Мрійно зорі лічить, І встає стареча Ніч. Вітер
Рота хмар на місці Місяць – у галоп… Стій, не мчи зі злістю, Бо розкраєш лоб! Хмар краї подерті Золотом горять. Місяць гоне вперто, А за ним – зоря. Із-за рогу вітер Визирнув на мить, Глянув непривітно — Пострілом летить. Поли ніби стяги Догори задер, Не зверта уваги Міліціонер. У пориві дужім Вихопив бриля, Просто до калюжі