Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

там газони всюди, На вікнах – цілі квітники. Здається, що тамтешні й люди Живуть і мислять, як квітки. Десь там – напружені заводи, Десь праця скелями трясе, — Вони ж шукають насолоди За всяку ціну й над усе! Є вулиці – налиті світлом: Немов розтоплений метал, Життя там вибухло, розквітло І буйно поняло квартал. Палають вогняні вітрини, Мигтить схвильоване кіно; Жагучі звуки віоліни Упали за чиєсь вікно. Хрипить сирен строката гама І натовп – піниться й кипить… А над усім отим – реклама І пропозиція – купить! Тут золото людьми ворушить, Тут не мечем – відсотком б’ють. Здається, тут і тіло й душу Гуртом і в роздріб продають! Розбіглись вулиці урозтіч І заломились вдалині. Які ж то там, на завороті В пітьму розсипались огні? То заводського передмістя Убогі вулиці. Віки Жили там люди тільки міццю І витривалістю руки. Не їм підносили балкони Ясну відраду: мов гриби, Вони схиляли за осонню Свої натруджені горби. Та час минув, – і мусянжові Їх груди випростались: – Жить! І вам, квартали стовікові, Їх наступу не зупинить! Нічний поворот
Ніхто не стріне, не спитає – звідки, не підведе стривожено очей, — лиш підозріло визирне сусідка з-за перекошених дверей. Уступиш ти до темної кімнати, де сіре ліжко,