Дві культури - Олександр Боргардт

Слова “разбой” та “разбойник” показують нам, яку небезпеку являла людина, що її спочатку тримали на ланцюгу, від якого вона потім зуміла звільнитись. Бо ж росіяни й досі кажуть — “как с цепи сорвался…”

Розбій та розбійники — прямий наслідок рабства. Ним займалися збіглі раби, котрим — підкреслимо, нічого іншого не полишалося. Скаргами на розбій та розбійників російські літописи повняться з давніх давен.

Вельми цікавим явищем в розвиткові мови, слід вважати подвоєння слів, роздвоєння їх семантики. Якщо поміж косою, що нею косять сіно та піщаною косою, яка виходить в море, є ще якась подібність за кшталтом, то як же бути з іще одним подвоєнням: з тою косою, до якої заплітають волосся, та котра вже надто віддалено схожа на попередні? — радше топологічно, й не більше.

Тут ми розберемо два таких повчальних приклади з домену російської ж мови, що не знають подібних собі в інших європейських мовах. Ідеться про саме слово “язык” та його полісемантику в російській мові. Слово це — не балтицьке й не германське, та може зіходити радше до тюркського yazi — письмо, що виглядає дещо дивним для народу, що саме схильністю читати та писати, — не відзначався. Отже, крім язика в роті по урізанні якого й засилали колись до Сибіру, це ще й мова, якою розмовляє певний нарід. В такій, звичайній для всіх якості, це поняття існує в усіх мовах. Але, в російській — є інші тлумачення, інші семантики. Пам’ятаєте, як прогнали “Наполеона с двунадесять язык”? Отже, “язык” — це ще й нарід; але — цікаво, з такого боку це до самих себе, здається, не застосовувалося. Ось вам і ще одна, вже третя семантика. Вона свідчить радше про перевищення поняття мови, більш вузького, над поняттям народу, дещо більш широким. Це стає зрозумілим, якщо пригадати історію. Бо ж саме слово “русский” — є прикметником, позбавленим національного забарвлення, радше юрідичне поняття, одна з категорій власності, — відповідає на запитання — “чей?” Тут очевидно, що центр ваги національного — перенесений на мову: єдине, що в імперського народу від тої нації, власне, й полишилось. Звідси те величезне значення, яке здавна надається в Росії саме мові.

Але, є й четверта семантика, четверте значення — “брать языка”, — пам’ятаєте? “Н. пошел на фронте в разведку, взял языка и получил орден”. Справа — важлива, годі й казати. Якщо росіяни воювали радше посередньо, незмінно перемагаючи числом, великою кров’ ю, а ніяк не умінням або доблестю, — то цим, умінням “брать языка” — славилися неспірно й слушно. Так, звідки ж воно, таке унікальне мистецтво — “брать языка”? — від якого ж, слід гадати, воно й пішло, оце нове значення “языка”.

Для того, щоб задовільно відповісти на це інтригуюче запитання, потрібно дещо заглибитися в російське минуле. Розглянути ближче, — а як воно займалися тоді тим, що склало згодом основу російського суспільства — работоргівлею?

Другу та найбільш приємну частину цього процесу — описує нам навіть офіційна історія. Про першу частину, — саму ловитву рабів, пишеться лише мимохідь. Читаємо:

Почти весь Х век продолжается покорение славянских и соседних финских племен из Киева, сопровождавшееся обращением массы побежденных в рабство. Араб Ибн–Даста писавший в первой половине этого века говорит о Руси, что она производит набеги на славян, подъезжает к ним на кораблях, забирает обывателей в плен и продает другим народам.

Це свідоцтво є особливо цікаве, оскільки містить в собі тільки дві можливості: або русь — це теж слов’яни, тоді вони продають до рабства своїх. А як ні, то як же тепер? — із цим одвічним російським бовканням про “всєславянство”, про “славянскоє єдінєніє”? Бо тоді вже — істо мідного лоба треба мати! Ви ж тільки подумайте, — продавали слов’ян до рабства, а тепер у брати напрошуються: що за нечуване нахабство.

Араб, що пише тут про те, як “русь подъезжает к ним на кораблях” — пише не зовсім точно, бо жодних там кораблів більше немає. Кораблі України, стрункі та сучасні, зібрані з дощок готські снекари та дракари, здатні й океан переплисти, — уходять кудись у минуле, про них більше не чути. Радше, вони може є, але… Але руси з ними поводитись не вміють, а аборігени — не схильні їм у такому паскудному занятті допомагати (бо вони ж — слов’яни!). Тому що кораблі, як з чаклунства, з’являться пізніше, майже тої ж форми та пропорцій, лише названі вже не дракарами, а чайками. Коли козацькій Україні доведеться з моря шахувати турків, щоб вони не надумали були поставити ногу в нашій країні.

На чому ж плавали руси, ми взнаємо зараз із продовження опису руської работоргівлі.

Небольшие размеры русских однодеревок облегчали им прохождение порогов. Мимо одних Русь, высадив челядь на берегу шестом проталкивала свои лодки, выбирая на реке близ берега место, где было поменьше камней. Перед друугими, более опасными, она высаживалась на берег и выдвигала в степь вооруженный отряд, для охраны каравана от поджидавших его печенегов, вытаскивала из реки лодки с товарами и тащила их волоком или несла на плечах и гнала скованную челядь.

Пояснимо, що то є “однодеревки”. Це — практично, перший прототип човна, відомий ще з палеоліту — древнє–кам’яної доби. Заготівкою служив досить товстий стовбур дерева. З нього вибиралася середина та видовблювалася або випалювалася “однодеревка”. Труду витрачувалося незвичайно багато, оскільки приходилося видаляти майже всю деревинну масу стовбура, а виник… Коротше кажучи, як винайшли пилу та дошки — однодеревки пішли з ужитку. Але — не в Росії. Отже, маємо повне уявлення про культурний рівень отих русів.

На тих самих первісних “довбанках”, позабутих в Україні ще в тому ж таки кам’яному сторіччі, руси плили далі морем, вздовж берега, аж до візантійської території. Однак, це сумнівне порізнення від інших — плавання на спорудах, полишених іншими ще в кам’яному віці, — стало чи