Дві культури - Олександр Боргардт
Так пишно розквітлий в російській мові германський корінь, на слідуваний через гунів, — не є одинокий. Відмітимо ще один корінь цього разу — балтицький та мало вживаний вдома, але такий, що дав рясного врожаю в російській мові. То весь словниковий запас, в якому трапляється корінь “-верг-”. В сучасній литовській (як і в латиській) він вичерпується, схоже, всього трійкою слів: vergas — раб, vergove — рабство та pavergti — порабити.
В російській мові вихідна форма зникла, її з’їв гунський корінь “раб”, але подивіться, як цвіте все останнє: изверг, извергать, извержение, опровергать, отвергать, отверженный, повергать, подвергать, приверженность, свергать… Корінь використаний до кінця, нічого не скажеш! Так охоче приймає до себе російська мова й чуже, як воно хоч якось пов’язане з улюбленим фахом; справою життя, так би мовити. До цього кореня тяжать “вериги” — тяжкі ланцюги, та й древній термін “вервь”, що позначає деяке зобов’язання, або ж гурт людей, пов’язаних цим зобов’язанням. Від нього ж іде, можна думати, й звичайна “веревка”.
Важко, мабуть, знайти в Європі іншу мову, до такого ступеня уплямовану відмітинами рабства.
Балтицькі корені в слов’янських мовах — то найстаріші, але в українській мові корінь “-верг-” — практично відсутній. Точніше, його можна знайти у чи не єдиному слові — “вергеляс” — іронічному позначенні якогось надто вже здоровенного хлоп’яри. Вся іронія (або українською мовою — жарт) тут у тому, що приставка “-еляс” в балтицьких мовах є зменшувальною, та “вергеляс”означав свого часу щось на зразок “рабика” або “рабеняти” (того ж російського “рабенка”). Цей первісний точний зміст, власне — його розшифровка, стали давно власністю минулого. Як і походження його мало не синоніму — “ракло”, що зіходить до героїчного Геракла (так, так, того самого!). В російській мові цих слів немає. Про “раклів” писав тільки В. Хлєбніков, але він був українець за матір’ю та знав мову.
Обидва ці слова є дуже раннім продуктом українського жарту, нашого самобутнього вкладу до світової культури.
Таким чином, навряд чи корінь “верг-” є наслідуваний російською мовою від української. Радше він попав до неї пізніше, від балтицького народу галіндів, які в древності заселювали міжріччя Оки та Волги.
Відсутність кореня “верг-” та слабий семантичний розвиток кореня “раб-” в українській мові (порівняно до російської), а також історичні дані, — досить однодухо свідчать нам, як про відсутність рабовласницької та работоргової традиції власне в українській історії, так і на її первісне домінування в історії російській.
Рабське єство суспільства, в якому складалася мова, просвічує в багатьох місцях. До цікавих щодо цього слів російської мови відноситься й слово “снисходительный” поблажливий, що знову ж, як у краплі води віддзеркалює незмінну соціальну структуру Росіі. Слова можуть мати кілька семантик, пряму та якусь узагальнену. Скажімо, слово “перо” може позначити звичайне пташине перо, але набирає іншого сенсу у словосполученні: “він майстерно володіє пером”.
Слово “снисходительный” теж має дві семантики: одна–як у слові “поблажливий”, а друга чомусь пов’язана з поняттям “сходити”. В чому ж справа? Іще у минулому ХІХ ст., хтось із російських письменників зауважив, що Росія нагадує сходи. При погляді зверху — то нисхідна лінія холопів, а при погляді знизу — висхідна лінія панів. Додав до цього дещо й Достоєвскій пригадавши кар тинку поліційного чиновника, що поспішає у справах кудись “в глубінку” чи “на мєста”. Він шмагає нагайкою по спині візника, а той щосили нахлистує коні. А як цих буде троє, то й отримаєте класичний гоголівський символ Росіі — безглузду “Тройку”, яка несеться невідомо куди.
Коли творилася мова, все це не було осмислене в подібний спосіб, але наше слово бездоганно укладається до накиданої вище схеми суспільства.
Отже, переходимо тепер до його прямої семантики. Стоіте ви собі на відведеному долею місці отих сходів, та… начувайтеся, чути кроки. Це хтось з в и щ и х спустився до вас, та замість почастувати батогом по спині — погладив по головці. А потім мерщій подався назад: щоб бува, хто інший на його місце не вдерся. Оце й називається, що він до вас “снізошол”, був до вас “снісходітєльний”.
Підкреслимо, що в усіх інших мовах включаючи й українську, подібне слово не має такої вражаючої семантики.
Низка слів російської мови походить і від старого германського кореня boj, про якого вже була мова. Шведською boj, boja — то ланцюг, та від нього полишилося ще й слово bojar — боярин. Той, хто був колись хозяїном ланцюга, можний цього світу. На кого схоче, на того натягне свого ланцюга.
Зазначимо тут деяку непослідовність, легеньку плутанину. Російський відповідник має ще закінчення “-ин”, щось на зразок, як “той, що походить від бояра”. Множина — “бояре”, цього закінчення вже чомусь не має. Зберігся цей корінь і далеченько від Швеції, поближче до старої європейської батьківщини готів, засвідчуючи сьогодні булі загальноєвропейскі масштаби готських впливів. Тому що румунською мовою boier — теж боярин, барин; тут як бачимо, зберіглася стара форма. Обидва останні слова, до речі, це виник семантичного роздвоєння одного, первісного прототипу. Дещо розважає те, що румунською razboi — війна, razboire — битва, а razboinic — воїн, солдат. Трохи незрозуміло тільки, чому razbunic — то просто дідусь. Втім, буває й таке.
В російській мові, котра, як ми в тому переконалися, виказувала підвищену цікавість до всього, що так або інакше пов’язане з работорговим фахом, — не пропав без ужитку й старий германський корінь boj. Ми зустрічаємо його тут не тільки в слові “боярин”, але й в широкому спектрі інших, від “боязнь” та “бояться” — до “бой” та “бойня”. Звуки “б” та “в” колись, бувало, плутали, та можливо, що від нього ж іде й слово “война” та все, що з тим пов’язане; як це співвідноситься з фінськими voima — сила та voitto
