Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

сліди. Повз вікно проходила, співала, Підківками ще дзвенять стежки… Тільки вітру завивало Сповило дерева і зірки. Я покину мій будинок чорний, Біле ліжко, жовті лямпи дум. Ти мою долонями огорнеш Неспокійну голову в саду. Яса
В простори смутно-голубі степів Злетіла ластівок миглива хмара, Берези подих свіжий зеленів Над тінню темною вогкого яра. Нащо шукати вічно зайвих слів, Аби сказати: ласка се чи кара, Коли не зменшило свого пожара І не згасило сонце ще огнів. Піди в сільську у дерев’яну церкву, Там в образі маляр, вже нині мертвий, Зложив комусь незбагнену ясу. Дивись понад обличчями святими, У бурштиновому ти бачиш димі З лицем жіночим і грудьми осу. Персей та Андромеда
Зелена, білогрива хвиль юрба. З піску рудого чорна гостра скеля; На ній і часу і вітрів різьба. Як паща дихає морська пустеля, Під небом бурим, вагітним од хмар По надбережжю жовту піну стеле, Вітрів і хвилі жовтий перегар, І вогкий шум, і від каміння тіни І сонця тьмяного задушний жар. Ген з пелени зеленої дельфіни Спливають і медузи крізь глибінь, Стоять в застиглості байдужій – сині. Ступнями ніжними на гостру рінь До каменя прикуте тіло діви; Його пронизує одчаю тінь; Над ним кружляють меви галасливі. Її за ними не слідкує зір,