Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

мук. Різдвяна елегія
Б’є за вікном копитом кінь. Туман гойдається і лине в ніч різдвяну. Мороз синіє… І святий пеан Гудуть осніжені соборні бані. Гуде Різдво: лунають колядки, В гудінні сяє вулик небозводу… Тобі привітний рух дівочої руки, А коням – пити свіжу, зимну воду. Ти, як вощина, догориш, спливеш; Лишиться спокій і холодний розум, І будеш ти один собі без меж Вести рахунки сльотам і морозам. І вийдеш ти під ялинковий спів, Ще раз поглянеш на зимові зори. Незмінне сяйво зоряних вогнів, Незмінне сяйво і свічок в соборі. Отчизна
Моя отчизно! Знаю я, тобі Судилась крізь війну така дорога. Ти Бога бачила, такого Бога, Що віти опустилися в журбі. Ще колії татарської гарби Лишилися і з полум’я грізного — Не вийшла ти. Бо он ще відблиск його, Поглянь, горить на степовім горбі. Так, од могил земля наша горбата… О, проклинаю всіх, хто єсть Батий! На переможцях скрізь печать проклята. Он на бурхливім небі знак страшний. То крови з хмар напухнув хрест гігантський: Не вийти з бід країні цій селянській. В закрижаній шклянці
Задзвеніли вечори і ранки В березневій, весновійній млі… У закрижаній прозорій шклянці Незчисленні зорі зацвіли. Я виходжу на дзвінке подвір’я, Сад чорніє… О прийди, прийди! Через темно-голубе безмір’я Покажи за піснею