Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс

Насправді, як з’ясувалося у процесі нещодавнього дослідження, єдиною змістовною відмінністю чоловічого пліткарства від жіночого є те, що чоловіки присвячують набагато більше часу розмовам про себе. Дві третини часу, відведених на навколосоціальні теревені, чоловіки балакають про свої особисті справи, натомість жінки говорять про себе всього третину часу.

Незважаючи на ці відкриття, повсюдно та особливо серед чоловіків процвітає міф, буцімто чоловіки дискутують на теми «порятунку світу», а жіноцтво в цей час пліткує десь на кухні. Англійці, які брали участь у моїх фокус-групах або яких я опитувала, вже з порога заявляли, що вони ніколи не пліткують, а англійки, навпаки, охоче визнавали, що таки так. При подальшому опитуванні, правда, з’ясовувалося, що різниця полягає більше в семантичній площині, а не в практичній сфері: те, що жінки називали «плітками», чоловіки окреслювали як «обмін інформацією».

Очевидно, що серед англійців чоловіче пліткарство нещадно таврується. Є навіть неписане правило, яке це добре відображає: якщо те, що ви робите, є пліткуванням, назвіть це якось інакше. І ще одне, чи не важливіше, — те, що ви пліткуєте, не має бути схожим на власне пліткування. Моє пліткознавство засвідчує, що головна відмінність між чоловічим та жіночим пліткарством полягає в тому, що жіночі плітки таки звучать як власне плітки. І визначальними розрізнювальними категоріями тут є правило тону, правило деталей і правило зворотної реакції.

Правило тону

Усі англійки, яких я опитала, погодилися, що плітки вимагають відповідного, пліткарського, тону. Пліткарський тон має бути високим і швидким, як варіант це може бути театральний шепіт, але обов’язково жвавий. «Обмін плітками треба починати ось так [швидким, тонесеньким і захопленим голосом]: “Оу! А знаєш що? А знаєш що?” — пояснила мені одна пані, — Або так: “Пст, чуєш, чуєш!? [швидким, нетерплячим театральним шепотом] Знаєш, що я чула?” А ще одна жінка сказала таке: «Ви маєте розповісти це так, щоб воно звучало вражаюче або ж скандально, навіть якщо це насправді не так. Починайте так: “Ммм, тільки не кажи нікому, ти знаєш…” — навіть якщо нема з чого робити секрет».

Чимало жінок поскаржилося, що чоловікам годі засвоїти відповідний тон, — і вони поширюють плітки таким самим прісним, неемоційним тоном, як і решту інформації. «Та це навіть пліткуванням не назвеш!» — фиркнула одна пані. Власне, саме такого результату чоловіки й прагнуть досягти.

Правило деталей

Жінки також наголосили на важливості деталей під час пліткування і, знову ж, висловили зажуру стосовно абсолютної недолугості чоловіків у цьому аспекті: чоловіки «ніколи не знають деталей». «Чоловіки ніколи не кажуть: “А ти що? А він що?”, — повідомила мені одна інформаторка. — Ну куди це годиться, коли не знаєш, хто що сказав». Інша жінка зізналася: «Жінки схильні більше додумувати… Вони говоритимуть про те, чому хтось зробив так, придумають цілу історію». Таке снування ймовірних мотивів та причин вимагає виснажливого копання вглиб «історії» і є невід’ємним елементом пліткування для жінок. Так само, як детальне обмірковування можливих наслідків. Чоловіки ж вважають таку деталізацію заняттям нудним, недоречним і, без сумніву, геть недостойним чоловіків.

Правило зворотної реакції

Англійкам добре відомо, що «правдива плітка» потребує значно більше, аніж жвавий тон та увага до деталей, — вам також знадобиться хороша публіка. Для хорошої плітки не обійтись без вдячних слухачів, які бурхливо реагуватимуть у відповідь. Правило зворотної реакції вимагає від слухачів слухати плітки, як мінімум, так само жваво та охоче, як їх розповідають. І вся справа тут у ввічливості: оповідач завдав собі клопоту подати інформацію захопливо і скандально, тож найменше, що можна зробити у відповідь, — це виявити захоплене здивування. Чоловіки, на думку моїх інформаторок, просто не допетрали цього правила. Вони не розуміють, що відповідати треба: «О, НІ! Не може бути!» або «БОЖЕ ж ти мій!».

Проте, ті ж інформаторки погоджуються, що чоловік, який реагує бурхливо, виглядає як недолуга кокетка або ж іще гірше — женоподібним. Навіть геї, яких я опитувала, казали, що відповідь на зразок «О, НІ! Не може бути!» сприймається як дешева «вульгарність». Неписані правила англійського пліткарства таки дозволяють чоловікам висловлювати шок та здивування, коли вони чують справді «масний кавалок», однак, їм слід виявляти реакцію у більш прийнятний на загал чоловічий манер.

Англійці-чоловіки, правило жвавості та трьох емоцій

Цілком можливо, що відмінності статевого характеру у правилах пліткування висновуються на закостенілості міфу про те, що «плітки — це жіноче заняття». Якщо ми під поняттям «пліткувати» розуміємо голосне, швидке і жваве мовлення, всипане вигуками на кшталт: «А знаєш що?! А знаєш що?!» та «НІ! Не може бути!» — то чоловічі розмови, принаймні в Англії, таки справді дуже зрідка звучать як плітки. Однак за змістом вони цілком схожі на плітки. Збоку скидається на те, що чоловіки-пліткарі розмовляють на «важливі теми» (чи то пак про автомобілі та футбол). Звісно, що саме таким і був початковий план.

Деякі правила — і зокрема відмінності на основі статі — стосуються не лише англійців. Правило деталізації, наприклад, можна вважати універсальною рисою жіночих пліток: адже добре відомо, що жінки значно вправніші за чоловіків у мовному аспекті. Я не здивуюсь, якщо схожі дослідження, десь в Америці та Австралії, підтвердять, що й там жінки пліткують — розповідають і слухають — жвавіше за чоловіків. Та маймо на увазі, що це країни, які в більшій чи меншій мірі перебувають під впливом англійської культури. Моє дослідження, досить обмежене, мушу визнати, в рамках європейських культур, показало, що там чоловіки почуваються вільніше і значно жвавіше обговорюють соціальні питання. Скажімо, у Франції вигук «НІ! Справді? О Боже мій!» — цілком собі прийнятна і звична відповідь на гостреньку плітку. Так само заповзято чоловіки пліткують в Італії, Іспанії, Бельгії, Польщі, Лівані та Росії.

Причина зовсім не в тому, що вони менше, аніж англійці, бояться виглядати фемінними. Без сумніву, цей страх — крос-культурна універсалія. Власне, справа в тому, що лише англійці (та наші «колоніальні нащадки») вважають піднесений тон розмови та експресивність ознаками жіночності.

Я не кажу, що кодекс англійських розмов забороняє чоловікам висловлювати емоції. Далебі, англійцеві дозволено виражати емоції, хоча, стривайте — йому дозволено виражати певні емоції. А якщо бути точними, то тільки три:

• здивування (за умови, що воно висловлене у лайливій формі);

• лють (в принципі, форма та ж);

• тріумф / захват, які теж часто передбачають вигуки та лайку.

До того ж доволі непросто зрозуміти напевне, яку з тих трьох дозволених емоцій англієць намагається виразити.

Фатична розмова — «Bonding-talk» 

Фатична[22] розмова, підвид світської бесіди, також має відмінності за статевою ознакою: чоловіче фатичне спілкування — і за формою, і за змістом — значно відрізняється від жіночого, разом з тим, деякі основоположні правила відображають базові цінності, які ми можемо вивести у категорію «визначальних характеристик» англійськості. 

Жіночі фатичні