Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс

Правила знайомства 

Світській бесіді передує розмова-привітання. І тут в нагоді стають розмови про погоду, адже привітання та знайомства даються англійцям нелегко. Проблема набрала небезпечних обертів, коли занепала стандартна, на всі випадки життя, привітальна фраза «Як ся маєте?» («How do you do?»). Привітання «Як ся маєте?», яке не вимагає відповіді, а передбачає лише повторення луною: «Як ся маєте?»— у стилі добре натренованого папужки[18], досі побутує у вищих колах та серед еліти середнього класу, та решта люду неоковирно викручується, не знаючи до пуття, що відповідати. Замість того, щоб здіймати на глум старомодний та манірний ритуал «Як ся маєте?», краще б повернули його до життя — це водночас вирішило б чимало проблем!

Правила неоковирності

Так вже повелося, що наші ритуали знайомств та вітань незґрабні, недоладні і позбавлені й натяку на світську елегантність. Коли ми у дружньому колі, то нам трохи легше, хоч ми і не знаємо до ладу куди подіти руки — не знаємо чи то обійнятися, чи краще поцілуватися при зустрічі. Французький звичай цілуватися в обидві щоки вкоренився серед богеми і ще, може, у вищих та наближених до них колах, решта ж посполитого люду вважає його претензійним та недоладним, особливо той його «повітряний цьом-цьом» різновид. Жінок, що вдаються до цього привітання (а це виключно жінки; чоловіки не роблять «цьом-цьом», хіба за винятком друзів-геїв та й то лишень «глумливо-насмішливо»), жартома прозивають «чмокі-чмокі». Навіть у колах, де толерують поцілунки в щоку, ніхто до пуття не знає, скільки поцілунків визначено на кожну щоку — один чи два. Вся ця церомонія завершується ніяковим перетоптуванням з ноги на ногу і буцанням чолами у намаганні вгадати, хто і куди схилиться до поцілунку.

У ділових колах зараз заведено потискати руку при знайомстві. Власне, так заведено робити, коли ділові люди зустрічаються вперше. Вся сіль в тому, що знайомство, під час якого слід дотримуватися певного рівня формальності, є найменш складним (проте, не забувайте, що англійське рукостискання завжди вайлувате і дуже рвучке, стояти треба «на відстані витянутої руки» і не задіювати ту другу руку — ніяких тобі поплескувань по плечі та потисків вільною рукою, як заведено у менш стриманих культурах).

Під час наступних зустрічей, коли вже всі знайомі і вітатися потиском руки уже не личить — це занадто офіційно, а цілуватися в щоку — це геть панібратство (або ж занадто претензійно, все залежить від середовища) і часто неприйнятно для чоловіків, ми повертаємося до ніякового спантеличення та невизначеності у подальших кроках.

Ми простягаємо руку і одразу ж її відсмикуємо або ж махаємо руками, ніби хочемо здійнятися в повітря. Ми недоладно намагаємося імітувати хоч якийсь фізичний контакт (інакше його відсутність свідчитиме про неприязнь) — дотягтися до щоки чи доторкнутися до плеча, але спиняємося на півдорозі. Це до болю по-англійськи: надмірна формальність спантеличує нас не менше, аніж недоречна фамільярність (і знову — та сама проблема з екстремами).

Правило «Не називай свого імені»

Під час світських раутів труднощі ще відчутніші. Тут не знайдемо універсальних правил потискання рук чи офіційного знайомства, власне, їх зараховують до категорії «ділових». Звична бізнесова практика називати ім’я співрозмовникові також не спрацьовує і вважається неприйнятною. На вечірці (чи на якійсь іншій соціальній події, де дозволені розмови з незнайомцями, наприклад, біля шинквасу у пабі) підійти от так просто і бовкнути: «Привіт, я Джон Сміт», — та навіть «Привіт, я Джон» — не дуже пасує. Як на те пішло, то єдине правильне рішення у цій ситуації — не називатися зовсім. Натомість спробуйте ініціювати розмову якось здалека, наприклад, прокоментувавши погоду.

Від «нахрапистого американського»: «Привіт, я Білл з Айови», — ще й в поєднанні з простягнутою для привітання рукою й усмішкою на всі 32 зуби, англійці одразу ж зіщулюються і задкують.

Така реакція геть збила з пантелику та навіть образила одну туристку-американку, з якою я мала розмову в рамках дослідження англійськості: «Я просто не розумію, — сказала вона. — Ви називаєте своє ім’я, а вони морщать носа, ніби ви взяли і вивалили щось надто особисте і ще й непристойне». «Все так, — погодився її чоловік, — а потім вони вичавлюють подобу посмішки і кажуть: “Привіт!” — не називаючи імені, щоб ви собі затямили, якого соціального маху дали. Та що це, в біса, за таємниця така з тим іменем, поясніть хтось мені заради Бога!»

І я знову почала пояснювати. Якомога ввічливіше пояснила, що англієць не хоче знати, як вас звуть, і не називатиме свого імені, аж поки ви не досягнете вищого ступеня близькості, — скажімо, візьмете заміж його дочку. Навіщо ті імена! Я раджу починати діалог з питально-розгубленого коментаря про погоду (або про вечірку, чи паб, чи де вас застала розмова). Говоріть не надто голосно, ненав’язливо і невимушено, не надто заповзято і не дуже ревно. Ніби ненароком «затягуйте» обраний об’єкт до розмови. Навіть якщо ваш співрозмовник радо відгукується, не поспішайте ламати правила і називати своє ім’я.

Якщо ви не будете гарячкувати і тиснути на співрозмовника, то у вас врешті-решт може з’явитися нагода таки назватися, однак, пам’ятайте, що самому краще змовчати, а ініціативу передати співбесіднику. На випадок, якщо впродовж усього вечора вам так і не вдалося довідатися, як звуть вашого співбесідника, то на прощання скажіть щось на зразок такого: «На все добре, дуже приємно познайомитися з вами, м-м-м, о, я щось не розчув вашого імені». Спробуйте, щоб це прозвучало буцімто ви щойно зауважили свій промах.

Аж тоді ваш новий знайомий відкриє таємницю свого імені, а ви, у відповідь, але так, щоб це виглядало невимушено і, нібито зовсім для вас неважливо, назвіться: «А я, до речі, Білл».

Прослухавши уважно це пояснення процедури знайомства, один метикуватий турист з Голландії резонно зауважив: «Ага, я зрозумів! Це як в “Алісі в Дивокраї”! Треба все робити навпаки!» А я і не додумалася рекомендувати “Алісу” як довідник з етикету, а це, якщо подумати, чудова ідея!

Проблема з «Приємно познайомитись!»

На невеличкому світському рауті, наприклад на вечері, господар чи господиня дому можуть вийти із скрутної ситуації, відрекомендувавши гостей одне одному, але і це не допоможе уникнути сум’яття: із виходом з ужитку «Як ся маєте?» стало зовсім невтямки, що і як казати при першому знайомстві. Звісно, є ще близьке за значенням «Як справи?» / «How are you?» — квазі-питання, у відповідь на яке, незалежно від загального самопочуття та душевного стану, кажуть «Дуже добре, дякую!» / «Very well, thank you» або «Чудово, спасибі» / «Fine, thanks». Проте, воно аж ніяк не пасує для першої зустрічі, адже