Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс
Фатичні розмови серед англійок часто починаються з ритуального обміну компліментами. Власне, цей ритуал можна спостерігати майже на кожному заході, де збереться понад дві подружки. Я була свідком ритуального компліментообміну серед жінок у пабах, ресторанах, кав’ярнях та нічних клубах, на кінних перегонах та інших спортивних заходах, в театрах та на концертах, на зустрічах Жіночого інституту та зльотах байкерок, у торгових центрах та просто посеред вулиці, на ділових зустрічах та в поїздах, на шкільних подвір’ях, в університетських кафетеріях та в їдальні офісу. Я зауважила, що в товаристві чоловіків жінки видозмінюють процедуру обміну компліментами — вдаються до скороченої версії взаємного вихваляння і часто вислизають до вбиральні (а я за ними), де можна спокійно продовжити процедуру улещування. У виключно жіночому товаристві вони привселюдно, не ховаючись, застосовують повну версію помазання єлеєм.
Мені довелося спостерігати чимало варіацій ритуалу, а також — брати у них безпосередню участь. Я зауважила, що компліментами не обмінюються у випадковому порядку — проглядається чіткий патерн, який я для себе вирішила означити як «правило компліментообміну». Схема така: вступна репліка може бути простим компліментом, як-от: «О, нова зачіска! Тобі личить!» — або ж поєднанням компліменту та самокритичної ремарки: «В тебе таке чудове волосся! Мені б таке, а то в мене мишачий хвостик, а не волосся!». Згідно з правилом компліментообміну відповідь на кожен із варіантів має містити самокритичне спростування похвали і одночасно «комплімент у відповідь», наприклад: «О, ні, що ви! Хіба це волосся! Воно так в’ється! Я б залюбки підстриглася коротко, як ви, але в мене не така форма обличчя. У вас гарно окреслені вилиці!». В обмін на це ви маєте видати ще одну самокритичну ремарку і ще один комплімент, які приведуть вас знову до самокритичних спростувань і компліментів — і так по ритуальному колу. Влучними та дотепними самокритичними репліками можна завоювати непоганий авторитет — англійки навіть вивели іронічне самознущання у мистецьку площину і внесли елемент змагання у гонитву за «хто з нас гірший».
Можна стрибати з теми на тему: від волосся до взуття, від стегон до професійних досягнень, успіхів у спорті, соціальних навичок, вдалих чи не дуже побачень, дітей, талантів та що на язик прийде, не має значення, — формула залишається незмінною!
Скарги ніколи не приймаються. Самокритичні ремарки завжди спростовуються. Якщо ж комплімент беззаперечно справедливий і його ніяк не спростуєш у звичній жартівливій чи самокритичній формі, то відповідати на нього потрібно неохоче і сором’язливо: «М-м-м, дуже дякую…» — потім слід стримано сказати щось на підтвердження компліменту, тоді додати обов’язковий комплімент у відповідь і принаймні спробувати змінити тему.
Коли я запитувала англійок, чому вони не можуть просто прийняти комплімент, то вони, зазвичай, знову заперечували правдивість компліменту і часто намагалися перевести стрілки на мене, зробивши комплімент мені. Це мені ніяк не допомагало у дослідженні, лишень підтвердило, що я маю справу із глибоко вкоріненим правилом. Отож я спробувала перефразувати питання і говорити про загальні патерни, що впали мені в око: я запитала, як би вони відреагували, якби хтось просто взяв і прийняв комплімент — без заперечень і без компліментів у відповідь. Всі як одна відповіли, що це дуже неввічливо, не по-дружньому і зверхньо, це «майже так само погано, як хвастощі». Про таку б сказали, що «вона забагато про себе думає». А одна жінка відповіла, — і я слово даю, що це правда і я ніяк її не спонукала: «Зразу стане зрозуміло, що вона не англійка!».
Чоловічі фатичні розмови: правило «Моє краще за твоє»
Очевидно, що компліментообмін — це виключно англійська риса, але так само очевидно, що вона ще й виключно жіноча. Важко собі уявити чоловіка, задіяного у процесі обміну компліментами. Погляньте самі: «Ох, як би я хотів грати в поло так добре, як ти! Я нікудишній гравець!» — «Ну що ти таке кажеш! Та я взагалі ніякий, це просто був вдалий удар. А як ти круто граєш в дартс!» Якщо вам хоч на секундочку здається, що цей діалог можливий, то підемо ще далі: «Ти першокласний водій! А я все плутаю педалі і мотор глохне!» — «Хто, я? Та де там, я жахливо воджу, чесно, та й автівка в тебе краща — швидша, потужніша!» Ну що? Де ви таке бачили?
У англійця зовсім інші методи нав’язати контакт, і вони, на перший погляд, категорично відрізняються своїми основоположними засадами від жіночого ритуального компліментообміну. У той час як англійки зайняті взаємним вихвалянням, англійці вдаються до взаємного приниження — я це ритуальне змагання називаю грою у «Моє краще за твоє».
У цьому контексті «Моє» — це що завгодно: марка автомобіля, футбольна команда, політична партія, місце вакацій, сорт пива, філософська теорія. Об’єкт не має значення. Англійці можуть вивернути будь-яку розмову у гру «Моє краще за твоє». Одного разу я була свідком сорокавосьмихвилинної розмови «Моє краще за твоє» (і, так, я засікала час) на тему переваг гоління станком над голінням електричною бритвою. Винятками не є і «високоінтелектуальні» теми: недавні, досить тривалі, дебати про М. Фуко, що велися на сторінках Літературного Додатку до Таймс, крок у крок повторювали ту ж схему і послуговувалися тими ж ad hominem аргументами, що й баталії про методи гоління.
Правила гри такі: почніть із вихваляння «Моє» (це може бути бритва, «Манчестер Юнайтед», Фуко, німецькі автомобілі — та що завгодно) або ж киньте виклик — прямо чи легенько натякнувши — чужому «Моє», яке для суперника є за замовчуванням найкращим. Тезу завжди будуть оскаржувати і заперечувати, навіть якщо ваш суперник (чи суперники) подумки з вами згідні чи не мають ніяких раціональних контраргументів. Та навіть уявити складно, щоб під час фатичної чоловічої розмови на фразу: «Не розумію, чому взагалі купують японські автомобілі, якщо можна купити BMW?» — відреагують ствердно: «Так, і для мене це загадка». Та це немислимо! Це безпрецедентний переступ мачо-етикету!
Іноді чоловіки сперечаються на високих тонах, лаються і обзивають один одного, однак в основі гри «Моє краще за твоє» лежить приязний та дружелюбний настрій, обов’язково з підтекстовим гумором, — всі чудово розуміють, що відмінність у поглядах не варто сприймати занадто серйозно. Лайка, насмішки та підколювання дозволені, поза тим — очікувані, а от гримання дверима у пориві люті, як і вияв будь-яких інших справжніх емоцій, — ні. Вся суть гри — за допомогою демонстрації театрального гніву та удаваної люті показати суперникам, хто тут господар. Як би ви не дорожили річчю, командою, теорією чи улюбленим методом гоління — ні за яких обставин не можна виказувати свої справжні емоції. Надмірна серйозність — заборонена, надмірний запал — не личить чоловікам. Й те, й інше — дуже не по-англійськи і викличе у співрозмовників лише поблажливу насмішку. Дивлячись на назву, яку я придумала для гри, можна було б хибно припустити, що
