Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс

Правило дистанції уможливлює життєво важливі соціальні функції пліток, а саме — встановлення соціальних зв’язків, уточнення становища та статусу, оцінка та підтримка репутації, спадковість соціальних навиків, норм та цінностей, і при тому дозволяє уникати втручань у приватне життя. А понад те, завдяки цьому правилу язикаті Хвеськи, тобто антропологи, можуть так хитромудро сформулювати свої каверзні питання, що ніяким способом не порушують правила приватності.

Наприклад, якщо ви взялися за таке делікатне питання, як, скажімо, шлюб, і вам хочеться вивідати, що англійці думають з цього приводу, то не варто запитувати про, власне, шлюб вашого співрозмовника, натомість, поговоріть про шлюб когось стороннього, — найкраще пасує якась недосяжна публічна особа, яку ніхто з вас особисто і не знає. Якщо ви теревените з близьким знайомим, то можна поговорити про домашні негаразди колег чи сусідів або ж навіть друзів та родичів. (Якщо так трапилося, що у вас нема колег та друзів, сімейне життя яких дало тріщину, то їх завжди можна вигадати.)

Стратегія взаємної відвертості

Якщо ж ви заповзялися вивідати у нового друга-англійця деталі сімейного життя чи будь-яку іншу «особисту» інформацію, то вам доведеться, либонь, застосувати Стратегію Взаємної Відвертості. Це більш-менш універсальне правило, згідно з яким ми намагаємося досягнути певного рівня симетрії, збалансувати наші розмови: наприклад, розповіді про щось «особисте», спонукають співрозмовника, хоча б із елементарної ввічливості, відкритись у зустрічному пориві особистих одкровень. Так можна поступово підвищувати градус інтимності, відкриваючи все інтимніші деталі і водночас сподіваючись на рівнозначну відповідь, і так далі, і так далі.

Одначе, з англійцями варто почати з якогось дуже незначного, тривіального зізнання, — такого, що взагалі не скидається на «особисте» і його можна мимохідь згадати у розмові, — а тоді вже, поступово, відштовхуючись від безневинного старту, крок за кроком просуватися далі. Стратегія Взаємної Відвертості — виснажливий і кропіткий процес, але це чи не єдиний спосіб пробити броню англійських правил приватності.

Як би там не було, але це може бути доволі потішним експериментом: оберіть якомога стриманішого, штивного англійця і перевірте, чи вдасться його розколоти і як далеко ви зможете зайти, застосовуючи техніку взаємної відвертості. Я зауважила, що мені, англійці, набагато легше вигадати «одкровення», аніж розповісти реальні деталі мого приватного життя. Прикро, що доводиться підривати репутацію антропологів, зізнаючись в обмані, та моє дослідження ніяк не можна було б назвати справедливим, якби я поцуралася визнати власні побрехеньки.

Винятки з правила приватності

«Виняток до друку»

Тут слід згадати про один доволі цікавий виняток із правила приватності, яке, хоч і поширюється лише на привілейований прошарок суспільства, однак чимало розповідає про англійськість як таку. Я називаю його «виняток до друку»: про особисте можна вільно написати (в газеті, журналі, книжці та ін.), а от говорити про це з новими знайомими, десь на вечірці, ми будемо не так охоче. Це може видатися доволі дивним або й збоченим, але якогось милого ми радше обговорюватимемо деталі приватного життя у книжках, газетних колонках чи журнальних статтях, аніж у значно камернішому середовищі, у вузькому колі знайомих, скажімо, десь на зустрічі.

Власне, це один з тих винятків, що лишень «підтверджують правило»: насправді, тут очевидно, що мода на сповідальну журналістику та відверте письмо особливо не вплинула на щоденні правила поведінки англійців. Колумніст /колумністка може розповісти багатомільйонній аудиторії про своє криваве розлучення, про рак грудей, про розлади харчової поведінки, про тривоги та целюліт — та про що завгодно! Але вона обуриться, якщо якийсь незнайомець десь на вечірці спробує розпитати її про особисте. Вона порушує табу на приватність лише у професійному вимірі. У реальному житті вона, як усі інші, дотримується правила приватності та правила дистанції, обговорює особисті справи лише з близькими друзями, а намагання чужинців посягнути на її приватність сприймає як зухвалість та нав’язливість. Ви ж не попросите професійну ню-модель оголити груди посеред сімейного недільного обіду? Так само негоже просити професійну стриптизерку душі оголювати душу десь у перерві між споживанням канапе на вечірці.

«Виняток до друку» іноді поширюється й на інші медіа, наприклад, документальні теле- та радіопередачі або ж ток-шоу. Проте, як показує досвід, англійські стриптизери душ рідше оголюються в такому форматі, надаючи перевагу все-таки відвертості на письмі. Скажімо, телевізійна документалка про боротьбу покійного Джона Даймонда з раком горла була значно сльозливіша і менш «особиста», аніж газетна колонка та книжка на цю ж тему.

Ми також часто спостерігаємо чудернацький феномен, притаманний усім англійським одкровенцям, які спершу напишуть відверту книжку чи колонку, прийдуть на ток-шоу і нервово віджартовуються від питань, говорять завуальовано, вмить соромляться та бентежаться, коли доводиться говорити у ток-шоу про свій досвід. Тут йдеться не про те, що усі одкровенці більш стримані та помірковані на публіці, а радше про те, що існує ледь відчутна, — та все ж помітна — різниця між тим, наскільки можна оголитись на письмі і тим, що можна висловити вголос. І навіть ті, хто нехтують цим нюансом і вільно говорять про особисте життя в документальних фільмах та ток-шоу, дотримуються правил приватності, коли камери нарешті вимкнуть.

Звісно, що в Англії, як і будь-де у світі, знайдуться люди, готові зробити ледь не все, що завгодно, сказати чи признатися у чому завгодно і де завгодно, лиш би отримати свої «п’ять хвилин слави», вивищитись на фоні інших або ж просто заробити грошей. Та тих, хто так вульгарно порушує правила приватності (без сумніву, йдеться про порушення, а не про винятки) — очевидна меншість. Більшість засуджує та висміює їхні витівки, а це свідчить, що дотримання правил й надалі залишається нормою.

Статеві відмінності пліткування по-англійськи

Вчені[21] встановили, що всупереч поширеному переконанню, чоловіки пліткують не менше за жінок. Згідно з одним англійським дослідженням і чоловіки, і жінки витрачають 65 відсотків часу на обговорення соціальних тем на кшталт особистих стосунків. У іншому дослідженні виявили, що різниця у пліткарстві зовсім незначна: чоловіки пліткують у 55 відсотках балачок, а жінки — у 67 відсотках. Розмовам про спорт та дозвілля, як показує дослідження, присвячено 10 відсотків чоловічих балачок, тож спишемо цю різницю на обговорення футболу.

З’ясувалося, що чоловіки, як і жінки, не схильні розмовляти на «важливі» та «чванькуваті» теми, як-от політика, робота чи культурні аспекти. Проте, є один виняток (і це дивовижна відмінність): все змінюється у присутності жінок. У виключно чоловічому товаристві вони присвячують таким несоціальним темам, як робота чи політика, лише 5 відсотків часу. А от у змішаному товаристві, де можна похизуватися перед жінками, стрімко, — аж до 15–20 відсотків, — зростає відсоток розмов на