Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

«О, вокзали, тривожні вокзали…»
О, вокзали, тривожні вокзали! Перехрестя мого життя! Із проклятого вчора сигнали В таємничий морок летять… Уночі тут невтомно клекочуть Переплівшись бажання глухі, Тут сп’ялися у безвість очи — Північ – південь! Захід і схід! Як мій радісний, мій невірний, Неминучий мій шлях перейти? Там мій поїзд, як звір покірний, На двадцятій чекає путі… Що це – втеча? Любов? Шукання? І куди я, куди в туман? Де зустріне мене востаннє Хміль солодкий моїх оман? Чи за муром забутих станцій У задушливім, млоснім сні, У потворнім розмаянім танці Замаячать байдужі дні? Чи в імлі столиць галасливих В мерехтінні нічних ліхтарів? Я – не впіймана, я – щаслива Не лічитиму тижнів і днів? Знаю, знаю – і в щасті і в зраді Я почую далекий гудок, Знов і знов у химерній принаді Похитнеться упевнений крок… Знов і знов схід і захід назустріч! Північ – південь – обійми мені! Знов і знов у чарівному люстрі Я побачу сигнальні вогні… І шляхів мені буде замало, Щоб розвіять страшне небуття… О, вокзали, тривожні вокзали, Перехрестя мого життя! Піски

В. К.

Піски-піски… До обрію й за обрій Простягся їх сліпучий перелив… Тут дух пустель – тривожний і недобрий На мить одну проклятий літ спинив…