Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Народився 9 березня 1902 р. в селі Минківка, тепер Валківського району Харківської області, в родині залізничного службовця. У 1918–1921 рр. навчався в Катеринославській українській гімназії.

17-річним юнаком у липні 1919-го Мінько вступив до повстанського загону Трифона Гладченка (1891–1920), який боровся проти Денікіна і підписувався «заступником отамана козачих повстанських військ». Гладченка вдалося чекістам упіймати і розстріляти. А Мінько у 1920 р. став членом української молодіжної організації «Юнацька спілка», яка була створена на противагу комсомолу.

З 1921 р. М. Мінько вчителював на Вінниччині, перебував в армії. Тоді ж і почав писати. Перша повість «Манівцями» з’явилася у часописі «Червоний Шлях» (1927, № 2). Через три роки її розгромила критика, розцінивши як «наклеп на ГПУ».

Протягом 1920—1930-х рр. М. Мінько написав кілька десятків оповідань. Та не щастило йому з більшими творами. Роман «Виселок у пилу» (1931) було вилучено як «шкідливий» і «наклепницький». Письменник пробує написати щось на догоду владі, і таким чином з’являється слабенька повість для дітей «Кокусники» (1931), але і її громить критика. Він починає писати роман, присвячений колгоспному будівництву, але кидає, зрозумівши, що річ вийде бездарною.

Увесь цей час М. Мінько працює в редколегії дніпропетровського журналу «Зоря».

У 1937 р. настає пік цькування письменників. Мінька звинувачують у наклепах на совєтську дійсність, називають «замаскованим націоналістом»: «Зате контрреволюційних пасквілів на нашу дійсність, на меч пролетарської диктатури, на національну політику партії в „літературних працях“ Мінька чимало. Такими „працями“ він увійшов в літературу і набув в часи ткачуківщини і єфремовщини славу письменника, що подає надії, іншими словами, надійного зброєносця буржуазно-націоналістичної агентури фашизму», – писала обласна газета «Зоря» 9 вересня 1937 р., маючи на увазі Івана Ткачука, редактора журналу «Зоря», і професора Петра Єфремова, який друкувався у часописі.

Письменника арештували 25 жовтня 1937 р. Під час слідства його катували, вимагали зізнання в приналежності до української націоналістичної терористичної організації. «Письменник Мінько мужньо тримався на допитах», – пише дослідник Микола Чабан. – Про це свідчить акт у його справі, складений оперуповноваженим НКВД Д. Платоновим 8 грудня 1937 р.:

«В процессе допроса обвиняемого Минько Николая Григорьевича последний держал себя вызывающе. Клеветнически заявил, что он раньше думал, что те, кто попадают в НКВД, являются действительно врагами, теперь он убедился, что НКВД арестовывает напрасно безвинных людей, так же, как и он арестован напрасно».

Опір нічого не дав. 15 грудня М. Мінька розстріляли. Через місяць заарештували і його дружину, поетесу Олену Шпоту, яка півтора роки провела у в’язниці. У лютому 1943 р. вона трагічно загинула під час авіанальоту совєтської авіації.

Орехта колючою бородою ліг Ганні на груди, а залізною рукою притягнув до себе за стан. Ганна слухняно притулилася, та коли від вітру стукнула кватирка, встати хотіла.

За руку Орехта:

– Хай. Чорт з ним…

Кватирка знову стукнула, а Ганна лежала.

Увечері Орехта – інший. Твердий, мовчить більше. Це тому, що робив, як