Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

Грикор і Асмік також вистрибнули на берег.

— Погляньте, гуска! — закричав Грикор, побачивши в заростях гніздо і гуску, що сиділа на яєчках. Недалеко від неї стояв гусак, оберігаючи гніздо.

Побачивши Грикора, гусак зашипів так сердито, що той мимохіть відступив, але переляк, викликаний появою людини, все-таки переміг птаха, і він злетів Залишившись без охорони, шумно б’ючи крилами, покинула гніздо і гуска

— А яєчка, яєчка які! — кликав товаришів Грикор, діставши з гнізда двоє тьмяних безбарвних гусячих яєчок. — Тут їх аж четверо, і кожне — завбільшки з дитячу голову! — як завжди, перебільшував він.

— Дай-но сюди! Ого, та ще й які міцні! — вигукнув Камо, пробуючи яєчка на зубах.

Діти з цікавістю розглядали величезне гніздо. Воно було звите з стеблин, листя очерету, сухої трави і дбайливо вистелене м’яким гусячим пухом.

— Ці яєчка візьмемо, вони свіжі, сказала Асмік.

— А як ти довідалась, що вони свіжі? — запитав Камо.

— По кількості яєчок… Ось поглянь, одне ще зовсім тепле; щойно знесене. Дика гуска, здається, знесе дванадцять яєчок і тоді вже висиджує. Якщо знайдеш у гнізді небагато яєчок — значить, свіжі… А качка кладе більше, до шістнадцяти.

Взявши до уваги це авторитетне зауваження Асмік, діти розбрелися по острівцю.

— Ой, ще гніздо, а яєчка які пістряві! Чиї це яєчка? — почувся голос Грикора.

Він стояв перед великим гніздом, в якому лежало дев’ятеро яєчок. Зовні грубе і жорстке гніздо, змощене з сухого очерету, всередині було вистелене м’яким, ніжним пухом.

Асмік підійшла до нього і взяла яєчко, ніби всипане ластовинням.

— Це водяної чорної курки — лиски, — сказала вона.

Армен приніс повну шапку довгастих сіруватобілих, з гладенькою шкаралупою яєць.

— А ці?

— Ці, звичайно, качині… Як ти погано розбираєшся, Армене! — сказала з докором йому Асмік. — їх жесла качка-крижень. Вона дуже схожа на нашу, свійську.

Армен глянув на Асмік і усміхнувся:

— Ти звідки все знаєш?

— Сказала ж я, що ми з мамою минулого літа збирали яєчка.

Охоплений мисливським запалом, Чамбар старанно обшукував хащі очероту і знаходив стежки, протоптані видрою. Проте всі його зусилля були марні — мисливець не ступав по його слідах, не лунали постріли. Але Камо радували гнізда птахів, які попутно винюхував Чамбар, і хлопець збирав яєчка і хвалив собаку. Чамбар зрозумів нарешті, чого від нього вимагали, і почав старанно допомагати Камо: радісним гавканням сповіщав хлопчика про кожне знайдене гніздо. Коли Камо вибирав з гнізда яєчка, Чамбар стояв біля нього, весело метляючи хвостом.

Одного разу Камо не знайшов на місці, до якого привів його собака, нічого, крім купки дрібно наламаного очерету.

— Що ж ти, Чамбаре, мене обдурюєш? — докірливо похитав головою Камо і хотів повернути назад, але собака став поперек дороги і сердито загавкав. — Ти що, сказився? — запитав хлопчик і ступив уперед, але собака не рухався з місця. Камо здивовано знизав плечима, та, придивившись краще, він помітив у центрі очеретяної купки гніздо, прикрите пір’ям. Камо зняв пір’я і широко посміхнувся: в гнізді лежало вісім сіруватобілих великих яєчок.

«Здається, гусячі,— подумав Камо. — А де ж гуска? Чи ба, прикрила яєчка своїм пір’ям і пішла, мабуть, снідати…»

— Гадюка, гадюка! — раптом вигукнув Армен і з переляку відсахнувся; на нього з глибини заростей сердито блимали двоє гострих блискучих очей, широко посаджених на плоскій сірій голівці.

Підійшла Асмік, боязко глянула, але зразу ж засміялась:

— Ну й мужчина! Та це ж качка, квочка… сидить на яєчках і не хоче вставати Колись і я злякалась: адже крижня, що так сидить, легко можна за гадюку прийняти — тільки голова та шия і помітні… Відійди!

— Зажди зроблю знімок. — І Армен спрямував на качине гніздо апарат.

Качка не витримала присутності людей і злетіла, відкривши гніздо, сплетене з моху і сухого листя Асмік налічила в ньому одинадцять яєчок.

Не зачіпайте гнізда, ходімо, — сказала вона. — Хай качка повернеться.

Відійшовши трохи вбік, діти почули за собою шум крил: це поверталася на своє гніздо качка.

— Друзі, чи ви з розумом? Треба нам щось поїсти, чи ми так і ходитимемо голодні? — запропонував Грикор.

— Правду кажучи, і я зголоднів, — признався Камо. — Але що ж нам їсти?

— Що? Шашлик із селезня. Дику яєчню.

— «Дику?» — засміявся Армен. — Це діло, тільки в нас ні сковорідки, ні масла немає. Хіба що зваримо яєчка? Можна в тому відрі, яким вичерпували воду з човна.

Грикор збігав до човна, приніс відерце і вбитого дідом селезня.

— А сірники, сіль, хліб? Де ми все це візьмемо? Де? — розвів руками Камо.

— У порядного пастуха все це повинно бути! — гордо відповів Грикор, знімаючи з-за плечей торбину. В ній і справді знайшлося все, що було треба.

Діти розклали вогнище з очерету, по обидва боки його встромили по веслу, з’єднали весла зрізаною з куща верби довгою лозиною і повісили на неї відерце.

— Давайте чайчині яєчка зваримо, — запропонував Грикор, — Оці… Гусячі і качині чіпати не будемо — шкода.

— Тьху, — скривився Армен, — чаїні яєчка? Хіба їх можна їсти? Та вони ж погані…

— Чому погані? Я й воронячі варив та їв, ще скільки!

І Грикор відклав убік кілька чаїних яєчок для себе. Потім він розпалив вогнище.

Сухий очерет запалахкотів, затріщав так, ніби почалася стрілянина з револьверів

Поки вода грілася і варились яєчка, Грикор