Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян
Побачивши хлопчика, вона високо підняла вбитого селезня і сказала з усмішкою:
— Поглянь, з води витягла.
— А другий де?
— Другий? Он собака несе…
З води вибирався, обтрушуючись, з качкою в зубах Чамбар.
— Це ти, Асмік? — вигукнув Камо, впізнавши дівчинку. — Ану, пришвартовуй до берега.
Асмік уміло підвела свої ночви до берега і легко вистрибнула на землю. Це була дівчинка років чотирнадцяти з блискучими темними очима. Прикривши рукою очі від сонця, вона дивилася на Камо і посміхалась.
— Чому ти кричала? — нарешті запитав він.
Після твого пострілу дві качки просто з неба звалилися біля мого човна.
Одна мало не на голову… Але зараз я вже не боюся, сказала вона і засміялась, блисінувши двома рядками білих зубів. — Ти сам? — запитала дівчинка. — А де твоя рушниця? — і обернулася лицем до озера. Яке прекрасне наше Гіллі!.. Яке тут повітря!.. Я тут від раннього ранку…
Чамбар, віддавши качку дідові Асатуру, повернувся на острів і, підійшовши до Асмік, тривожно заскімлив.
— Просить у тебе качку, — пояснив Камо.
— Качку? Ні, це моя здобич, не віддам! — гукнула дівчинка до собаки, ховаючи селезня за спину. — Ну, гаразд, не ображайся, на, на, візьми…
Чамбар весело кинувся у воду, несучи здобич господареві.
— Поїхали, Асмік, а то мій дідусь подумає, що я потрапив у пащу вішапа.
Дід Асатур, побачивши дівчинку, вражений, запитав:
— Чия це дочка? Що вона тут робила?
— Дочка тітки Анаїд.
— Якої Анаїд? Ланкової тютюнової бригади?
— Еге ж.
— Ну і що ж ти тут робила? Як тебе мати відпустила саму, дочко?
В голосі діда звучали подив і тривога:
— Дівчинко, серце лева ти з’їла, чи що, коли наважилась сама забратися в це прокляте озеро?.. Ну й дівчата тепер, хоч тримай їх на прив’язі…
Всі засміялись.
— І що ти збираєшся робити в цьому озері, дитино моя?
— Я збираю яєчка, — відповіла дівчинка.
— Які яєчка?
— Гусячі, качині, отих чорних курочок… Збираю яєчка всіх птахів.
Цікавість діда і хлопчиків дедалі зростала: «Якась незвичайна дівчинка. Ні буйвола, ні дева, ні вішапа не боїться».
Раптом Асмік сказала з образою в голосі:
— Але той хуліган Сето кидає камінням у зібрані яєчка…
— Де він? Зараз я йому дам! — вигукнув дід, схопившись за звичкою за посріблену рукоятку кинджала.
Старий мисливець з рушницею в руках, зігнувшись, ступив до очерету, з протилежного боку якого вискочив підліток і кинувся навтіки Дід грізно посварився на нього пальцем і гукнув:
— Облиш з цією дівчинкою жартувати, бо інакше, клянусь бородою, намну вуха…
Довгий час Асатур не міг заспокоїтись.
— Який же син може бути у такої матері?.. Кажуть же, що яблуко від яблуньки недалеко котиться.
— До яких пір це буде продовжуватись?.. Зовсім неслухняний хлопчисько, — понуро сказав Камо і звернувся до Асмік: — Що ви робите з такою кількістю яєчок? Мабуть, яєчню готуєте? Дику яєчню!
— Скажи: мисливську яєчню, — поправив його Грикор, — оце, мабуть, смачно!
— Яєчню не робимо, — простодушно відповіла дівчинка, — а підсипаємо квочку, виводимо пташенят… таких гарненьких, рябеньких… — І, помовчавши, додала: — Коли батько був на фронті, нам з мамою деякий час було скрутно. Тоді ми почали ходити до Гіллі і збирати яєчка диких качок. Збирали, підсипали квочку, виводили пташенят… Це нам дуже допомогло.
— Як же не допомогти! Смажена качка всякій справі допоможе, — підтвердив Грикор.
Асмік засміялась.
— А коли вони виростуть, то не тікають? — запитав Армен.
— Якщо крила підрізати, то як же вони полетять? — відповіла дівчинка і поглянула на хлопчиків так, ніби сказала: «Які тугодуми ці хлопчики…»
— Еге ж, крила треба неодмінно підрізати, — вставив слівце дід Асатур, — як би не доглядав їх, житимуть в тебе лише до осені, а коли випаде сніг — «до побачення», полетять у теплі краї…
— Ну, а коли зграї вже відлетіли? — запитав Камо. — Все одно полетять? А шлях як знайдуть?
— Знайдуть. У природи свої закони……сказав старий. Якщо яйце чорногуза покласти під квочку і виводок потім тримати до осені під замком, а восени випустити — сам-самісінький полетить в Іран, в Індію… Це вже в них у крові, передасться від батьків… Ану поклич свого Дарвіна, подивимося, як він з’ясує це питання, — додав він.
Хлопчики засміялися.
— Проте ці спадкові звички людина може змінити, — сказав «учений підліток» (так називав дід Армена за його розум). — Для цього треба, щоб дикі качки кілька літ пожили в селі, змішалися з свійськими, набули нових звичок і забули старі.
А Камо вже думав про інше.
Він завжди вражав товаришів надзвичайними планами, які щомиті визрівали в його голові. І ось тепер у нього з’явилася цікава ідея.
— А чому б нам не влаштувати ферму диких птахів? — звернувся він до товаришів.
— Як?
— Дуже просто. В очеретах Гіллі є багато яєчок, ми зберемо їх і виведемо в інкубаторах пташенят.
Асмік усміхнулася, блиснувши своїми білими зубами. Їй сподобалась пропозиція Камо.
— Яких гарних пташенят я вам виведу, — гаряче сказала вона.
— А де ж ті яєчка, що ти зібрала? — спитав Грикор.
— Там, — відповіла вона, махнувши рукою.
Хлопчики швидко відшукали в