Амок - Янка Мавр

— Все це добре, — сказав, нарешті, Сідан, — але чи зможемо ми тут пристати з нашим кораблем?

— Ось поглянь, — відказав Сурат і підвів його до краю стіни. З цієї висоти відкрилося, як на долоні, не тільки все узбережжя, але й дно моря. Виразно виднілися окремі камені під водою, які звичайно не можна помітити внизу. Стало видно глибокі й мілкі місця. А на сотню кроків праворуч визначився непоганий прохід рифами.

— Навіть не треба спеціального обстеження робити, — сказав Сурат. — Звідси все видно краще, ніж звідти.

— Але яка ширина і глибина проходу?

— Це вже можна виміряти.

Сідан підійшов до другого краю і гукнув товаришів у човні:

— Під'їжджайте он туди і зміряйте глибину та ширину проходу!

Човен відійшов. Під керівництвом вверху почали робити промірювання. Ширину проходу виміряли легко; вона була достатньою для корабля. Але точно визначити глибину не було можливості, бо човен в цьому вирі не міг зупинитись. Заміряли приблизно, веслом навскоси.

— Футів з вісім! — крикнули знизу.

— Кепсько, — насупився Сідан. — А корабель сидить на тринадцять. В якому стані зараз приплив?

— Та зараз саме відплив, — відповів Сурат. — Приплив повинен бути після полудня. Значить, наступний — після півночі. Ви приїхали саме під час припливу.

— Чи високо він піднімається?

— Та вчора, наприклад, зовсім сховалась ота скеля.

Сідан глянув на неї і повеселішав: скеля здавалася досить високою.

— Хлопці! Прикиньте там висоту отієї скелі — знову крикнув він униз.

— Футів десять! — відповіли знизу.

— Дуже добре! — зрадів Сідан. — Це значить, разом буде вісімнадцять футів.

Потім дослідили глибину в інших місцях, по дорозі до фіорду. Зміряли відстань од бар'єра до прибережної стіни, щоб побачити, чи зможе корабель завернути вбік. Цей результат був не дуже задовільний: відстань мало перевищувала довжину корабля: значить, не дуже тут розвернешся.

— Ну що ж? — сказав Сурат. — Нічого не зробиш. Доведеться брати трохи навскоси і тягнути канатами. Он за ту і за оту скелю можна буде їх зачепити.

Таким чином обмірковували всі можливості, підготувалися і почали чекати вечора. О годині першій чи другій набіг приплив і справді затопив ту скелю. Отже, з цього боку все було гаразд.

Надвечір човен вийшов у море. Минуло півгодини, година, а попереду нікого не було. Ще година минула, стало вже зовсім темно, але ні корабля, ні катера ніде не було.

Руки з веслами самі опустилися, човен спинився.

— Зброя! Стільки зброї загинуло! — простогнав Сідан, і та ж самісінька думка відбилася в серці його товаришів.

І лише після того подумали вони про долю і тих, що були на кораблі…

Корабель тихо погойдувався на спокійному просторі Індійського океану. Час від часу він посувався на кілька кілометрів, бо його відносило вбік течією або вітерцем, а потім знову стояв на місці, ніби сонний. Навколо ні душі.

Після полудня раптом пролунав крик вахтового:

— Дим з лівого борту!

Кинулися на лівий бік, скерували підзорні труби. На півдні ледь виднівся корабель, але розпізнати його було важко, навіть не можна було помітити, в який бік він іде.

Команда позирала на керівників, чекаючи наказу: тікати чи підготуватися до бою?

Ті напружено стежили за кораблем і обмінювалися думками.

— Регулярні кораблі тут не ходять. Значить, це випадковий.

— Але він, як видно, йде з Австралії, значить не з тих, що могли бути послані за нами навздогін.

— Гляньте — це ж англійський дредноут! І йде він на північний захід. До нас він ніякого відношення не може мати.

— Але він потім може сказати, що бачив нас край берега Скель Ластівчиних Гнізд, а це буде зовсім погано.

— Тоді нам треба показати, що ми йдемо зовсім в інший бік.

Через кілька хвилин «Саардам» рушив на південний захід, нібито в Африку. Шляхи обох кораблів повинні були схреститися. Могутнє сталеве чотиритрубне страховисько наближалося так швидко, що зустріч мала відбутися раніше, ніж це було бажано.

— Це вже занадто! — незадоволено бубонів Гудас.

— Тепер уже нічого не зробиш, — сказав Салул, — назад же не підеш. Але тим товаришам, які одягнені не у військовий одяг, доведеться швидше сховатися. В тому числі, пробач, і тобі самому. Бо коли помітять такого капітана і таку команду на військовому кораблі, то можуть заарештувати нас.

Гудас не міг не погодитися з цим і з смішним виглядом, чухаючи потилицю, спустився з свого високого поста. Його місце зайняв Гейс. Сховалися і Гудасові малайці, на перше місце висунули «справжню» команду.

Дредноут перетнув дорогу метрів на сто попереду. Ніби кам'яниці, височіли на ньому надбудови, з яких висовувалися довжелезні гармати. Величезні білі хвилі здіймалися біля носа корабля. На палубі виднілися білі постаті команди.

Яким маленьким і нікчемним здавався перед цим велетнем «Саардам» з його командою!

Але за морськими звичаями обидва кораблі привітали один одного прапорами: дредноут — англійським, «Саардам» — голландським, і розминулись, як і належить всім солідним суднам.

Коли дредноут від'їхав, виліз і капітан зі своєю командою.

— Прикро, чорт забирай, першому адміралові незалежної Яванської республіки ховатися від сусідньої держави! — пожартував Салул.

— Для початку досить і того, що ми салютували один одному як рівні, — відказав Гудас.