Амок - Янка Мавр

Особливо засумував Сагур, колишній помічник Салула. Він підійшов до Гудаса і довго про щось розмовляв з ним.

Подорож ван-Декера триває. — Незалежний султан і його молодший брат. — Ясновельможне опудало. — Найбільший імператор у світі. — Стравова процесія. — Нарада у вчителя.

Поїзд повільно посувався на схід. Дорога підвищувалась, повертала, обмивала гори, перетинала міжгір'я. По боках її то засаджені рисом тераси, то широкі долини, поділені на савахи (ділянки), ніби шахи. І всюди, наче комашки, — люди; вони йдуть пішки поруч з поїздом, штовхаються на станціях, копошаться на полях, туляться у своїх кампонгах.

Висота місцевості — понад тисячу метрів, тому, незважаючи на полудень, спека трохи менша, ніж буває завжди у цих краях. Ось Бандунг, головне місто резиденції Преангер і найбільший у світі центр по добуванню хіни. Ця рослина, що приїхала з Південної Америки, дуже добре почуває себе тут. Усі гірські тераси засаджені хінними деревами. Одні нещодавно посаджені, другі підростають, а треті досягли своїх восьми років, і їх рубають, обдирають кору і везуть на фабрику.

У вагоні першого класу їдуть чоловік п'ятнадцять пасажирів і серед них знайомий нам мінгер ван-Декер, поважний представник фірми ван-Бром і К° в Амстердамі. Проти нього сидить круглий голландський плантатор і дає йому поради:

— Ви трохи запізнилися, мінгер ван-Декер, з своєю справою. Умови тепер значно погіршали. Землю тепер дуже важко знайти. Може, тільки десь у дикому закутку, далеко від залізниці.

— Наша фірма має намір широко поставити справу, — поважно сказав ван-Декер. — Вона не спиниться навіть перед тим, щоб побудувати свою власну залізницю.

— Отакі підприємці нам тепер і потрібні! — підхопив сусід, з вигляду якийсь значний голландський чиновник. — Нам треба нести культуру в глибину країни. Чимало ще є кутків, куди не досягла цивілізація, де ще не знають усієї тієї користі, яку приносить тубільцям голландська влада.

— Становище погіршало ще й з іншого боку, — казав далі плантатор. — За останні шість-вісім років якимсь вітром занесло такі настрої, про які раніше навіть ніхто не чув: різні спілки, організації, партії. Можете уявити собі, як усе це пасує тутешньому населенню.

Ван-Декер глянув на другу лаву, де сиділи представники «тутешнього населення» — молода красива яванка в шовковому саронгу і чоловік, одягнений наче справжній європеєць, тільки босий. Вони розмовляли між собою по-голландському.

Плантатор помітив погляд Декера, усміхнувся і сказав:

— Не бійтеся! Не про таких йдеться. Це вищий, культурний клас. Вони самі розуміють усе те, про що я кажу.

До яванців підійшов блискучий голландський офіцер, і почалася весела розмова. Яванка грала очима, помахуючи віялом; її босий кавалер жартував з офіцером, ніби зі своїм братом.

«Тут уже справжня рівноправність», подумав ван-Декер — Гейс.

Надвечір приїхали на станцію Маос. Тут поїзд спиняється на цілу ніч, і пасажири повинні шукати ночівлю у містечку. Майже всі попутники Декера їхали у Сурабайю і змушені були чекати разом з ним.

— Їдьмо разом в один готель. Я покажу вам найкращий, — запропонував лагідний плантатор.

— Це залежатиме від мого слуги, який везе мене по країні і відповідає за все, добре й недобре, — відмовився Декер.

Йому зовсім не випадало воловодитися з цими панами, особливо в Маосі. Від Маоса йшла дорога в Чилачап, до якого було тільки п'ятнадцять кілометрів. Тут були товариші, яким він давав телеграму про небезпеку для «Саардама». Треба було довідатись, чи попередили Гудаса, чи врятувався він з кораблем, чи встиг вивантажити зброю, взагалі довідатись, які їхні справи в цьому районі.

— Не забудьте вжити хінові пілюлі! — порадив наостанку плантатор. — Ця жахлива місцевість — центр пропасниці.

— Дякую, — відповів Декер, виходячи з вагона.

Там його вже чекав Тугай-Салул. Він підхопив пакунки, посадив свого «пана» на фурманку, і за п'ять хвилин вони зупинилися у маленькому заїжджому дворі. Тільки вони лишилися самі, Салул сказав:

— Я думаю, нам обом не варто їхати у Чилачап. Я сам поїду.

— Нічого проти не маю, — жартівливо відповів Гейс. — Відпочити мені не вадить.

Салул повернувся о третій годині і розповів, що телеграму одержали і одразу ж послали двох надійних товаришів. Про інше нічого ще невідомо.

— Ну, а який тут настрій?

— Та що ж? — махнув рукою Салул. — Як і всюди: терплять, мовчать і чекають визволення з неба. Звісно, коли підштовхнути їх, то заворушаться.

— Чи вистачить людей для цього поштовху?

— Дуже важко назвати певну кількість. Думаю, що для початку знайдеться чоловік сто.

Вранці поїхали далі. Декер побачив у своєму вагоні майже всіх тих пасажирів, з якими їхав учора. Плантатор, чиновник, офіцер і навіть яванський франт зустріли Декера, мов знайомого.

— Зараз поїдемо за кордон! — сказав плантатор, коли поїзд рушив з місця.

Гейс знав, про що той каже, але треба було вдавати, що він вперше на Яві і не догадується, в чому справа. Він здивовано глянув на свого сусіда. Той почав пояснювати:

— Зараз почнеться незалежна держава Джок'якарта.

— Чув про це, — сказав Декер, — але добре не розумію, як це виходить. Чи справді вона незалежна?

— Аякже ж? Свій власний султан, уряд, свої власні дуже яскраві сановники. Своя влада на місцях. Чого ж вам більше треба? А ось вам і представник цієї влади. Полюбуйтеся!

Поїзд стояв на маленькій станції. Як завжди, штовхалося безліч народу, головним чином глядачі. Продавці, переважно китайці, бігали з бананами, приготовленим рисом, молоком та різними іншими підозрілими на якість стравами.