Робін Гуд - Джон Макспедден

— Друзі! Слухайте мене всі! Сьогодні ми маємо честь привітати у себе прекрасну Маріан, наречену нашого ватажка, Робін Гуда!

Під оглушливі привітальні вигуки захоплених розбійників зніяковілу, але щасливу М'аріан було передано до рук ніжної й милої дружини Алана Дейля. А ввечері, вже зодягнена в корсаж та спідницю й приваблива як ніколи, Маріан сіла праворуч від Робіна на урочистому бенкеті, що його влаштували на її честь господарі Шервудського лісу.

Коли від оленя, забитого Маріан, лишилися самі кісточки, Алан заспівав для чарівної гості найкращих пісень північних менестрелів. До нього приєдналися інші, і незабаром у лісі залунав могутній хор. Співали всі — від Вілла Пурпурового, який тягнув баритоном, до ченця Тука, котрий гудів низьким басом. Навіть Маленький Джон намагався розтулити рота, хоча на нього весь час скоса поглядав мірошниченко Мач.

Пригорнувшися до Робіна, Маріан замріяно слухала пісні, і в її темному волоссі жаром виблискувала золота стріла.

Потім Робін попросив свою наречену ще раз повторити слова королеви Елеонори. Вислухавши Маріан, розбійники тричі прокричали «ура» королеві та її незвичайному пажу і, схопившися на ноги, проголосили тост за їх здоров'я.

— Отже, ви чули, — мовив Робін, звертаючись до всієї ватаги, — що її величність бажає, аби я з чотирма своїми товаришами з'явився до неї. Зі мною підуть два моїх заступники — Маленький Джон та Вілл Стютлі, мій двоюрідний брат Вілл Пурпуровий і менестрель Алан Дейль. Місіс Дейль супроводитиме свого чоловіка. З нею буде веселіше й пажу її величності. Друзі, ми вирушимо в дорогу на світанку. Приготуйте найкращий одяг. Перевірте негайно, чи не пом'яті ваші плащі, чи добре почищені мечі, чи в порядку луки та стріли. Зробімо честь королеві і не посоромимо рідного лісу. Ти, Мач, разом із Віллом, Лестером та Джоном, славними братами-удовиченками, на час нашої відсутності командуватимеш ватагою, а ти, отче Тук, дбатимеш про душі та шлунки хлопців.

Накази Робіна були зустрінуті одностайним схваленням, і довго ще розбійники кружляли чорне пиво. Нарешті, приготувавшись до завтрашньої подорожі, ватага розбрелась, і всі полягали спати.

Літній ранок видався напрочуд гарний і обіцяв тихий сонячний день. Темно-зелені лісові шати застигли в урочистому мовчанні, немовби замилувались п'ятіркою йоменів, що лаштувалися в дорогу. Робін таки справді подбав про те, щоб його друзі були якнайкраще зодягнені. Новісіньке зелене вбрання на всіх, хто мав іти з ним в палац королеви, милувало одо, а сам ватажок розбійників вбрався у ясно-червоне. Голови сміливців прикрашали чорні капелюхи з білими перами. Не гірше за чоловіків були одягнені й дві дами — Маріан та місіс Дейль. З побажаннями щасливої дороги та всіляких успіхів ватага розбійників у повному складі провела цю невеличку компанію до узлісся.

Подорож до Лондона обійшлася без пригод. Робін Гуд зі своїми супутниками прямував до столиці королівським шляхом, і за всю дорогу їх ніхто не зупинив. Перстень королеви на пальці Робіна гостинно розчинив перед мандрівниками лондонську браму.

Невдовзі вони були вже в палаці, чекаючи на побачення з її величністю. Робіна та його друзів поселили в самому палаці, але зроблено це було так таємно, що ніхто не дізнався про гостей королеви.

Король Генріх у цей час був на Фінсбурзьких полях, де незабаром мав відбутися великий турнір. Він хотів сам оглянути турнірну арену, поговорити з відбірними своїми стрільцями, які, на його думку, повинні були перемогти будь-яких суперників. Король так вихваляв цих людей, що королева зважилась побитися з ним об заклад. Маріан говорила правду: королева Елеонора не раз чула про знаменитого Робін Гуда і його безстрашних йоменів. Дівчина й сама ніколи не нехтувала нагодою замовити за них добре слово і, як тільки трапився слушний випадок, напросилася їх розшукати.

Королева сиділа у себе в вітальні й вела жваву розмову з придворними дамами, коли раптом на порозі з'явилася Маріан Фітцволтер. Тепер вона знов була одягнена, як і належало фрейліні. Присівши перед королевою в глибокому реверансі, дівчина чекала дозволу заговорити.

— О, кого я бачу! — з радісною усмішкою вигукнула королева. — Мою улюбленицю Маріан чи мого вірного пажа Річарда Партінгтона?

— І Маріан, і пажа в одній особі, ваша величність. Річард знайшов, кого ви бажали побачити, а Маріан привела його сюди.

— Де ж він? — нетерпляче запитала королева.

— Чекає на аудієнцію, він сам і чотири його товариші. З ними ще й леді, про кохання і незвичайне вінчання якої я вам розповім згодом дуже цікаву історію.

— Запросіть їх сюди.

Маріан послала слугу, і за якусь мить невеличка компанія Робін Гуда зайшла до вітальні.

Королева майже не сумнівалась, що побачить незграбних, обшарпаних, здичавілих од лісового життя людей, і була приємно вражена. Від подиву її величність мало не сплеснула руками: перед нею стояли справжні кавалери, яких небагато навіть при королівському дворі. Маріан зашарілася, помітивши захоплені погляди, що їх крадькома кидали на розбійників інші фрейліни.

Робін не забув благородних манер, яких його колись навчила мати, а ясно-червоний оксамитовий одяг сидів на ньому, як на справжньому придворному. Про Вілла Пурпурового годі й говорити: це був блискучий світський кавалер. Не гірше за них виглядав і менестрель Алан Дейль. Що ж до Маленького Джона та Вілла Стютлі, то в першого деякий брак зовнішнього лоску з верхом компенсувався велетенським зростом, а в другого — широченними плечима. Місіс Дейль була сьогодні ще чарівнішою, ніж того знаменного дня, коли вона пішла до плімптонської церкви з одним чоловіком, а стала дружиною іншого.

Такими постали жителі лісу перед королевою Елеонорою в її вітальні.

Робін виступив трохи вперед, схилив коліна й мовив до королеви: