Робін Гуд - Джон Макспедден

— Хотів би я зараз мати при собі Робінів ріжок, — пробурмотів бідолашний Джон. — Але його немає, і, здається, все кінчиться саме так, як каже шериф.

Становище його і справді було безнадійним. Мотузка вже стискала шию полоненого, і солдатам лишалося тільки потягти за неї.

— Готово? — запитав шериф. — Ну, тоді: раз… два… Та перш, ніж він вимовив «три», з-за пагорба долинув слабенький звук срібного ріжка.

— Щоб я луснув, коли це не сигнал сера Гая Гісборна, — мовив шериф, — і він кличе мене на допомогу. Сер Гай спіймав Робін Туда!

— Перепрошую, ваша милість, — звернувся до нього один із солдатів, — але якщо він справді спіймав Робін Гуда, то це буде для нас дуже радісний день. Давайте зачекаємо з отим розбишакою і влаштуємо ще одну шибеницю. Треба повісити їх разом!

— Слушна думка! — вигукнув шериф, ляснувши себе по коліну. — Зніміть негідника та добре прив'яжіть його, поки ми повернемось.

Міцно припнувши Маленького Джона до шибениці, шериф зі своїми пошарпаними вояками подався у ліс, щоб привести Робін Гуда й повісити разом двох знаменитих розбійників.

Облишмо поки що Маленького Джона й шерифа, бо варто розповісти про те, яких пригод тим часом зазнав Робін Гуд.

Перш за все треба сказати, що саме цього ранку ватажок розбійників ледь не посварився з Маленьким Джоном. Причиною до того стала зустріч із нетутешнім йоменом, якого обидва уздріли в лісі.

Він здався їм підозрілою людиною, і кожному з них закортіло викликати незнайомця на двобій. Але Робін Гуд не поступився своєму помічникові. Саме тоді роздратований Джон і подався з Віллом Пурпуровим до Бернесдейля, а Робін виступив назустріч захожому чужинцеві.

У цього гостя Шервудського лісу вигляд був досить-таки дивний. На перший погляд він здавався якоюсь триногою потворою. Та, підійшовши ближче, Робін розгледів, що це просто бідно одягнений чоловік, якому чомусь заманулося натягти поверх лахміття висушену на сонці конячу шкуру — з головою, гривою і хвостом. Шкура голови правила йому за каптур, а хвіст, спадаючи донизу, здаля виглядав як третя нога.

— Доброго ранку, друже, — гостинно привітався Робін. — Оскільки я бачу у твоїй руці лук, то, певне, ти добрий стрілець.

— Стрілець як стрілець, — мовив у відповідь незнайомець. — Тільки не до стрільби мені зараз. Я згубив стежку і ніяк не можу втрапити на неї знову.

«Слово честі, я був гадав, що ти згубив розум!» — усміхнувшись, подумав Робін, а вголос сказав:

— Я проведу тебе через ліс, а ти мені розкажеш, які справи змусили тебе блукати в цих краях. Мова твоя здається мені набагато благороднішою за вбрання.

— А хто ти такий, щоб питати мене про мої справи? — грубо огризнувся незнайомець.

— Я один з королівських лісників, — відповів Робін, — і приставлений сюди охороняти оленів його величності від усяких підозрілих людей, які тут часом вештаються.

— Вигляд у мене, може, й справді підозрілий, — заперечив незнайомець, — але я тут не вештаюся без діла. Ну, слухай: якщо ти королівський лісник, то мені знадобишся. Я тут також за королівським дорученням — розшукую небезпечного злочинця. Звати його Робін Гуд. А ти, часом, не з його людей?

І незнайомець пильно подивився на Робіна.

— Ні, ні, боронь Боже! — запевнив його ватажок розбійників. — А навіщо тобі потрібен отой Робін Гуд?

— Це вже мені знати. Скажу тільки, що зустрітися з цим зарозумілим і невловимим розбійником мені хочеться навіть дужче, ніж дістати за нього сорок повновагих фунтів з королівської скарбниці.

Тепер Робін усе зрозумів.

— Іди за мною, друже, — мовив він, — трохи пізніше я, певне, зможу показати тобі схованку Робін Гуда. А поки що давай приємно проведемо час під оцим деревом, постріляємо з наших луків.

Незнайомець погодився. Вони зрізали дві тоненькі лозини і, відмірявши сто кроків, увіткнули їх у землю.

— Починай, друже, — сказав Робін. — Перший постріл — твій.

— Е ні, — відмовився той, — я стрілятиму після тебе.

Робін виступив на крок уперед, недбало розтягнув лук і пустив стрілу. Вона просвистіла в повітрі, ледь-ледь не зачепивши лозинки. Незнайомець цілився набагато ретельніше, але його стріла збочила дужче.

Другий захід розпочав незнайомець. Цього разу він вистрілив дуже влучно, його стріла вцілила в пучечок листя на кінці лозинки. Але постріл ватажка розбійників виявився ще кращим — стріла Робін Гуда розколола лозинку якраз посередині.

— Хай тобі всячина! — вражено вигукнув незнайомець. — Ніколи ще я не бачив, щоб хтось так влучав! Та ти ж, мабуть, стріляєш краще за самого Робін Гуда! До речі, ти ще й досі не сказав, як тебе звати.

— Авжеж, ні, — мовив Робін, — і не маю права сказати, поки не назвешся ти.

— Своїм ім'ям я можу пишатись, — заявив незнайомець. — Я поклявся спіймати розбійника Робіна і сказав би йому про це самому, коли б він не був таким боягузом. Моє ім'я — Гай Гісборн.

Незнайомець проказав усе це врочистим голосом, бундючно походжаючи між деревами і зовсім забувши про те, що його кілька хвилин тому перемогли в змаганні зі стрільби з лука. Робін спокійно дивився на нього.

— Здається, я вже десь чув про тебе. Тобі доводиться вішати людей заради грошей?

— Так! Але тільки розбійників, як Робін Гуд.