Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

В той день Грикор, як завжди, чергував у сараї зранку.

В розпалі уроків увагу учнів привернула якась постать, що бовваніла на подвір’ї школи її робила руками якісь знаки.

Камо, який сидів недалеко від вікна, також виглянув на подвір’я і впізнав Грикора.

Грикор, побачивши Камо, підвів руки і показав йому вісім пальців. Його обличчя сяяло. Він підскакував на здоровій нозі, витанцьовував і, склавши долоню жменею, притулив її до шоки так ласкаво і ніжно, наче в руці у нього було щось дуже тендітне.

Камо зрозумів, радісно заметушився, хотів гукнути Армена, але, помітивши суворий погляд учителя, зніяковів і сів на місце.

На перерві Камо з Арменом побігли вниз сповістити приємну новину Асмік.

Побачивши їх радісні обличчя, Асмік вигукнула:

— Невже вилуплюються?!

— Ще й як! Грикор каже — вісім пташенят.

Не кажучи нічого одне одному, діти однаково відчували, що вони ні на хвилину більше не можуть залишатися в школі, і з дозволу Арама Акопяна побігли в сарай, не чекаючи закінчення занять.

Назустріч їм вибіг Грикор.

— Пташата, пташата!.. — вигукував він. — Батальйонами, цілими батальйонами вилуплюються!

— Де вони? Ну. підніми ж квочку, щоб подивитися… Ой, які гарнісінькі!.. Почекай, дай мені одне!

І Асмік обережно взяла з-під квочки крихітне, вкрите попелястим пушком пташеня з гарненьким жовтим дзьобиком і темносірими, кольору свинцю, ніжками. Притуливши пташеня до щоки, вона гріла його своїм диханням. Діти розгубилися, не знаючи, що робити.

Біля дверей сарая з’юрмився цілий натовп дітей і жінок

— Справді вилупилися? — недовірливо запитувала одна.

— Від квочок чи в тій бляшанці? — цікавилась інша. — Дайте глянути.

— Ні, ні! — охороняла вхід у сарай Асмік. — Розтривожите квочок, не можна!

Протовпившись, зайшов до сарая дід Асатур, який щойно повернувся з Севану.

Асмік в цей час відкрила інкубатор. Там, в м’якому, нагрітому батареями гнізді, копошилися десятки крихітних пташенят.

— Це ж чиї, доню? — спитав дід.

— Водяної курочки-лиски, дідусю, — ледве стримуючи радість, відповіла Асмік. — Поглянь, скільки ще яєчок пробито: так одне за одним і вилуплюються…

— Що ж нам тепер робити? — заметушився дід.

— Зваріть чаїні яєчка, — запропонував Армен.

— Зваримо, зваримо, але яєчок мало, все одно невистачить, — сказала Асмік.

— Не хвилюйся, онуко, — заспокоїв її дід Асатур. — Я з-під каменя дістану. Поки що зваріть чаїні яєчка, я щось надумаю.

Згорнувши свою довгу бороду і обережно вложивши її в архалук[3], дід поспішив до правління колгоспу.

— Баграте, рідненький, дай-но нам із складу яєчок, штук сто, — пташенята вилупились, їсти, хочуть! — ще з порога закричав дід.

— Легко сказати сто яєчок! Що ж накажеш, у дитячого садка відняти, дітей залишити голодними? Ваших пташенят годувати, щоб їли, росли і розліталися?..

Дід розсердився:

— Кажуть тобі— ось зараз, у цю хвилину яєчок дістань! Ну і черстві ж ви люди… Діти ось уже місяць ні сну, ні спокою не знають, а ви хоч би що! Пиши, скоріше пиши, а то, клянусь бородою, кинджал витягну! — погрожував дід. але, звичайно, зовсім не серйозно.

— Це що ж? До кинджала справа дійшла? — усміхаючись, запитав Арам Акопян, входячи в кімнату.

— Та ось, — сказав Баграт, непомітно підморгнувши вчителеві,— зв’язався старий з дітьми, а тепер вирішив мене життя позбавити: вимагає, щоб яєчок для пташенят відпустив. Але марно! Поки пташенят не побачу на власні очі, нічого не відпущу. На все порядок, рахунок…

— Пташенят повний сарай, іди подивись! — продовжував дід Асатур.

— Гаразд, підемо подивимося.

Назустріч їм з сарая вибігла Асмік:

— Дядьку Баграт, ну коли ж ви нашу ферму визнаєте?

Суворе обличчя Баграта посвітлішало, очі потепліли. Щоразу, коли він зустрічав цю дівчинку, його серце лагідніло, суворий погляд добрішав. Батько Асмік — Ованес, прямодушна і чесна людина — рука в руку з Багратом бився проти фашистів і з одного казанка з ним їв, а якось в штиковому бою врятував йому життя. На руках у Баграта Ованес і помер, віддавши своє життя за радянську Вітчизну в битві на берегах Одера.

Баграт мовчки погладив шовкове темнокаштанове волосся дівчинки і непомітно зітхнув.

Увійшовши в сарай, він побачив пташенят і усміхнувся.

«Настрій кращає», підморгнув товаришам Грикор.

— І справді вилупились! — сказав Баграт. — Тепер інша справа, тепер рахівник може оформити вашу витівку.

Він витяг з кишені блокнот і, написавши записку, віддав її Грикорові. Той поспішив, шкутильгаючи, до колгоспної контори.

— Отепер, Баграт-джан, ти врятував своє життя, — засміявся дід Асатур.

— Нічого не зробиш, доведеться ферму твоїх учнів узаконити, — сказав Баграт Араму Акопяну.

Дружньо розмовляючи, вони вийшли. Школярі відчували, що розмова точиться про задуману ними громадську справу, і обличчя їхні світились радістю.

Завідуючий складом, буркочучи, відпустив яєчка. Він, як і багато інших, не вірив в успіх цієї справи.

Незабаром пташенята лиски, постукуючи дзьобиками, їли жовтки крутих яєчок, а дід Асатур дивився на них і самовдоволепо погладжував бороду. Він, здавалося, помолодішав.

— Доню, коли ж вилупляться гусенята?

— Скоро, скоро… У них ще є час до наступного дня.

— А качки? — запитував старий Асатур. І він став нетерплячим, як діти.

— Чирки вилупляться, мабуть, завтра-післязавтра, А в цьому інкубаторі є те