Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

Роботи було багато, і Камо, Армен та Асмік бачили, що їм самим так швидко не впоратись: треба було укласти яєчка в інкубатор, приготувати з сіна і соломи м’якенькі гнізда для квочок, підсипати їх…

Тут з натовпу вийшла піонервожата Аракс:

— Камо, дозволь нам, ми допомагати прийшли. Ми вирішили шефствувати над квочками…

— Шефи?.. Над нашими квочками?.. Ану, покажіть, як ви умієте шефствувати, — засміявся Камо. — Прошу.

Аракс обернулася до своїх піонерок:

— Товариші, сюди!

П’ять-шість піонерок вбігли в сарай і під керівництвом Асмік заходилися біля квочок.

Дівчатка приготували з соломи м’які гнізда, поклали в них по десять-дванадцять яєць і посадили квочок, прив’язавши їх за ноги до кілочків. Але, сполохані присутністю великої кількості людей і галасом, квочки не хотіли приступати до виконання своїх обов’язків.

— Що тут, мавпу, чи що. водять? — сердито бурчав Асатур, відганяючи дітлахів, що юрмилися біля дверей сарая. — Курей не бачили.

— Ну й дурні! — крикнув хтось із натовпу. — Хіба не шкода такі чудесні яєчка псувати? Зробили б краще яєчню.

— А що нам робити з цими яєчками, дідусю? — запитала Асмік, показуючи на кошик з відібраними яєчками неїстівних птахів— чайок, чапель.

— Ці?. Ці, я вам уже сказав, віддайте Рибтресту.

— А чи не зберегти ці яєчка? — запитав Армен. — Ми годуватимемо ними, наших пташенят, як тільки вони вилупляться.

— Армен розумніший від усіх, сказав Камо. — Сховаємо ці яєчка. Нічого кращого й придумати не можна.

…Три тижні доглядали Асмік і її подружки квочок. Три тижні Армен, користуючись акумуляторами, безперервно підгримував у інкубаторі рівномірну температуру. Три тижні дід Асатур з довгим кинджалом на поясі і руїнницею за плечима охороняв колгоспний сарай. Щоразу, помітивши Сето, дід погрожував йому:

— Ти у мене не крутись тут, лисице-злодійко, а то шкуру спущу!

Діда Асатура розбирало нетерпіння. Щомиті заходячи в сарай, старий дивився на ряди підсипаних квочок на інкубатори і якось пошепки запитав Армена:

— Скажи, Армене, а ці штуки який вчений вигадав?

— Інкубатори, дідусю, наші радянські інженери збудували.

Ставши біля дверей, дід Асатур зірким оком окинув колгоспні поля: чи не набрела туди худоба?

На схилі гори, біля села, знялась хмара куряви. Вона росла і наближалась. Старий приклав долоню дашком до лоба,

«Що це? — здивувався він. — Чому сьогодні так рано овець додому женуть?»

Клуби куряви наближалися, але їх збили не вівці. Близько десятка школярів з Аракс і Грикором на чолі тягли за собою колючі куші терничку. На брудному спітнілому і запорошеному обличчі Грикора палали великі чорні очі.

Струхнувши з себе пилюку, школярі, не відпочиваючи, заходилися працювати. Одні почали копати рівчак, інші обережно опускали в нього кореневища тернику і дбайливо засипали їх землею. Потроху навколо сарая виростала густа, непроникна жива огорожа.

В розпалі роботи до хлопчаків підійшли Баграт і Арам Акопян. За ними йшов Камо,

— Анархія!.. — почав було голова, але загнувся. — А знаєш, — сказав він учителеві, — в них дещо виходить. Проте ферму я оформлю лише тоді, як з’являться пташенята.

— А до того часу? — запитав стурбовано Камо.

— До того часу тільки корм видам… авансом. Більше нічого,

— А трудодні працівникам? — жартома запитав Камо.

— Що? Трудодні? Поки пташенят на власні очі не побачу, ніяких трудоднів!

«Коли ж вилупляться пташенята? Чи не захолонуть яєчка…» — тільки ці думки і хвилювали Асмік.

До полудня в сараї чергував Грикор, який учився на другій зміні, і стежив за поводженням квочок. Після уроків його зараз же підмінювала Асмік, при-ходячи в сарай просто з школи. Тут вона залишалася до вечора, тут і уроки готувала.

За Асмік в сарай прибігала мати.

— Ох, осліпла б я, доню! Адже ти сидиш тут голодна… Чому не приходиш обідати? — хвилювалась вона. Однак, зрозумівши, що дочку так чи інакше від інкубатора не одірвати, бігла додому, щоб принести їй обід.

Якось Грикор прийшов у сарай і заявив, що він більше не зможе чергувати, бо за два тижні, протягом яких він відлучався від худоби, на нього нарікають тваринники.

— Що ж робити? — жахнулася Асмік. — Хто догляне квочок, увечері і вночі почергує? Камо так завантажений — у нього і школа, і комсомольська організазація, і піонерські загони. Що нам робити? Сето може перебити всі яєчка.

— Мати твоя догляне, я її умовлю, — сказав Грикор.

Але Анаїд, завжди ласкава й добра, на цей раз, коли вони прийшли до неї, не погоджувалася:

— Та що ви, у мене й без вас турбот досить! І у мене є свій план у колгоспі… свої трудодні… не можу ж я від них відмовитись…

— Тітко Аиаїд, велике діло твої трудодні!.. Люди життя не шкодують…

Грикор, за звичкою, жартував, але Анаїд сприйняла його слова серйозно. Вони боляче вразили її; батько Асмік загинув на фронті.

Усмішка, що вигравала перед цим на приємному смаглявому обличчі Анаїд, зникла. В її великих гарних очах блиснули сльози.

— Та хіба ми не жертвували, Грикоре, любий? Навіщо ти мені такі слова говориш? — м’яким, материнським тоном дорікала попа хлопчикові,— Нема ж кому, крім мене, в нашій родині заробити…

В інший час Грикор ще пожартував би, але зараз в його очах не спалахнули, як завжди, веселі