Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

Так було цієї ночі і в багатьох інших будинках села Лчаван. У дітей під пахвами починали ворушитися пташенята, чувся легкий тріск шкаралупи, тоненьке попискування. Легенькі, пухнастні, теплі істоти виглядали на світ із своїх темниць.

І радість же була в цей день у селі! Дітям не хотілось розлучатися з своїми вихованнями Вони пестили гусенят, годували крутим жовтком, і дуже неохоче відносили на ферму.

На фермі панувала метушня. Почали вилуплюватися гусенята і в квочок.

Квочки сердито квоктали, не знаючи, що їм робити — чи то доглядати новонароджених, чи то сидіти на яєчках, чекаючи появи інших. їх, очевидно, дивував неприродний вигляд курчат: таких незграбних зроду в них не було!

Почали тріскатися яєчка І в другому, справному інкубаторі. Дід Асатур поглядав на маленьких кругленьких пташат, що копошилися в «печі», і тільки похитував головою.

І такі великі були здивування і радість діда Асатура, що він поспішив одразу додому, щоб поділитися думками з своєю дружиною.

— Кажу тобі, Наргіз, з цієї залізної печі пташата сотнями вилуплюються, — розповідав старий, за своєю звичкою, все перебільшуючи. — Ти подумай тільки, яку розумну штуку вигадали! Подумай лише, скільки курей звільняється від своїх обов’язків — не треба їм цілий місяць на яєчках сидіти, не треба курчат доглядати… нехай собі залізна квочка курчат висиджує. Бачиш, чого наука досягла!

— Щоб мені осліпнути! Хіба без матері курчат виводять? Хіба без турбот матері, без серця може щось вийти? — обурилась стара.

— Що тут серцю робити? Курчата вилуплюються, Анаїд годує, доглядає їх — якої тобі ще треба матері, якого серця? — розсердився дід.

— Як же можна без матері? Хіба без матері обійдешся? — обурювалась Наргіз, що, як і всі матері, провела немало безсонних ночей біля колиски своїх дітей. І дивно було їй чути, що якась жива істота може народитися і жити без материнської ласки і піклування.

Дід квапився назад, в сарай.

Юні натуралісти були в захопленні від пташенят. Вивчаючи звички своїх вихованців, вони то годували їх, то лічили. Пташенята розбрелися по сараю зграйками, деякі з них вийшли на подвір’я до «ванночок», і бідні квочки не знали, що робити — чи бігти до тих, які вже весело гралися, чи ждати на тих, які мали ще вилупитися Квочки особливо були стурбовані поведінкою дивних, незграбних істот, що купалися в «ванночках».

Асмік очей не зводила з своїх вихованців. Глибоке захоплення зробило її обличчя надзвичайно красивим.

Ферму несподівано відвідав голова колгоспу Баграт. Побачив гусенят, і очі ного заіскрилися веселими вогниками. Але він і знаку не подав, що радий. Щось підрахувавши в думках, Баграт господарським тоном сказав:

— Вся справа в балансі. Якщо до кінця року в вашому балансі актив перевищить пасив, тоді я скажу, що ваша ферма виправдала себе.

— Справа не тільки в балансі, товаришу Баграт. Адже це перший наш досвід приручення диких птахів, — промовив Камо.

— Ніяке дослідження, якщо воно не дасть користі колгоспові, мене не зацікавить, — перебив його голова. — Хай комсомольська організація візьме на себе керівництво фермою. Ні?.. Я ж і кажу — анархія… Хай і комсомол візьме на себе відповідальність за нього. Корм, яєчка ми відпускаємо, це все на обліку, а я відповідаю перед народом?.. Відповідаю!

Асмік підійшла до голови колгоспу і сказала:

— Не говори таким тоном з ними, дядьку Баграт, адже Армен дуже вразливий…

А мій тон від вашої справи залежить. Без втрат виростуть у вас пташенята мій тон зміниться, — ласкаво відповів Баграт, ніжно погладивши дівчинку по голові.

— Так наша справа вперед не піде… Мабуть, вона не до душі голові,— сумно сказав Армен.

Баграт обернувся і суворо запитав:

— Ферму влаштували? А про корм для птиці на зиму подбали?

— Ми корм з дому принесемо, — відповів Камо.

— З дому? Ну й хвалько! Там, в долині, я наказав зорати півгектара землі. Візьміть її. Підіть до комірника, він дасть вам ячменю. Посійте. Ось вам і корм. Ну, чого розгубилися? Кажу, підіть до завскладу, ордер уже виписаний,

Баграт обернувся, зробив кілька кроків, але знову зупинився.

— Землю цю обробите самі за всіма правилами агрономічної науки, — суворо додав він. — Інакше — заберу!

Голова пішов. Діти поглянули одне на одного і розсміялися.

— Хіба на таку людину можна сердитись? — сказав Камо.

— А ти знаєш, чому він такий, чому так любить порядок і правила? — запитав Армен.

— Чому? Така вже в нього вдача.

— Ні, кажуть, що до війни не був таким. Він п’ять років прослужив у армії старшиною роти. А старшина роти веде все її господарство, стежить за порядком у всьому. Ось товариш Баграт і навчився цього в армії. Для нього дисципліна — все!

— Так і повинно бути, — сказав Камо. — Домовились, що ми на нього сердитись не будемо… Ну, Армене, Грикоре, пішли по ячмінь!

— Для наших пташенят сіятимете! — радісно сплеснула в долоні Асмік.

— Тоді давайте розподілимо обов’язки, — сказав Камо, — Армене, тобі доручається організувати «посівну кампанію» і зібрати такий урожай, щоб на кожне пташеня по п’ять кілограмів ячменю було!

— По п’ять кілограмів? — здивувався Армен.

— Ну, Армен не залишить голодними моїх пташенят! — втрутилась Асмік. Вона сказала це так ласкаво, що Армен почервонів.

— Звичайно, — погодився він, — голодними не залишаться.

Надвечір Асмік повела своїх квочок разом з виводками до річки. Слідом за нею, ховаючись за огорожею, скрадався Сето. Йому, проте, не вдалося заховатися від зірких очей діда Асатура.

— Ану, забирайся подалі від ферми, бо, клянусь бородою, шкуру спущу! — закричав мисливець.