Рука Оберона - Роджер Желязни

Я знизав плечима і підвівся:

— І так, і ні.

Я вирішив годувати його двозначностями, поки він приймав їх і відповідав. Могло спливти щось цінне, і ще це здавалося легким способом тримати його в гарному настрої.

— А ти сам? — Продовжував я. — Яке обличчя вибрав би ти для цього?

— О, щоб завоювати твоє добре розташування, я скопіюю тебе, — заявив він, а потім заходився сміятись.

Він відкинув голову, а коли його сміх задзвенів навколо мене, з ним відбулася зміна. Зріст його, здавалося, збільшився, а обличчя перемістилося по горизонталі, немов вітрило, повернене занадто швидко до вітру. Горб на його спині зменшився, він випростався і став вищим. Риси його обличчя змінилися, а борода почорніла. До того часу стало очевидним, що він якимось чином перерозподілив масу свого тіла, тому що нічна сорочка, яка доходила йому до кісточок, була тепер на півдорозі до його гомілок. Він глибоко зітхнув і плечі його розширилися. Руки його подовжилися, опуклий живіт звузився, приталився.

Він досяг мого плеча, а потім став ще вищи. Горб його абсолютно розсмоктався.

Обличчя його скривилося в останній раз, перебудовані його риси застигли. Сміх його впав до смішка, розтанув і скінчився усмішкою. Я розглядав злегка тоншу версію самого себе.

— Досить? — Поцікавився він.

— Так, добре.

Я витягнув дрова з дровітні праворуч від себе. Мені піде на користь будь-яка затримка, яка виграє час для вивчення реакцій.

Поки я займався цією роботою, він підійшов до крісла і сів.

Коли я кинув на нього швидкий погляд, то побачив, що він не дивився на мене, а вперся поглядом в тіні. Я скінчив розводити вогонь і піднявся, сподіваючись, що він скаже ще щось.

В остаточному підсумку він і сказав:

— Що там сталося з великим задумом?

Я не знав, говорить він про Лабіринт чи про якийсь батьківський генеральний план, в який він не був присвячений. Тому я відповів:

— Скажи мені сам.

Він знову засміявся.

— Чому б і ні? Ти змінив свою думку, ось що сталося.

— З якої на яку, на твій погляд?

— Не насміхайся наді мною. Навіть ти не маєш права насміхатися наді мною. Менше за всіх — ти.

Я піднявся на ноги:

— Я не насміхався над тобою.

Я пройшов через кімнату до іншого крісла і переніс його ближче до каміна, напроти Дворкіна, і всівся.

— Як ти впізнав мене? — Запитав я. — Моє місцезнаходження навряд чи загальновідоме.

— Це правда.

— В Амбері думають, що я помер?

— Так, а інші вважають, що ти можеш десь подорожувати в Відображеннях.

— Зрозуміло, — промовив я, а потім поставив запитання: — Як ти себе почуваєш?

Він зло посміхнувся мені.

— Ти хочеш знати, чи я і далі божевільний?

— Ти висловлюєш це грубіше, ніж мені би хотілося.

— Є ослаблення, але є і посилення, — пояснив він. — Воно знаходить на мене і знову покидає. В даний момент я майже знов став самим собою. Я кажу: майже. Це шок від твого візиту, напевно. Іноді в голові у мене не все в порядку. Ти це знаєш. Однак, інакше бути не може. Це ти теж знаєш.

— Вважаю, що знаю. Чому б тобі не розповісти мені про це заново? Одна лише розповідь може змусити тебе відчути себе краще, а мені може дати щось таке, що я упустив. Розкажи мені про все.

Він знову засміявся.

— Все, що тобі завгодно. У тебе є якісь переваги? Моя втеча з Хаосу на цей маленький несподіваний острів у Світі ночі? Мої метання над безоднею? Моє відкриття Лабіринту в камені, що висів на шиї у Єдинорога? Моє копіювання візерунка блискавкою, кров'ю і лірою, в той час, як наші батьки лютували, збиті з пантелику, з'явившись занадто пізно, щоб закликати мене назад, тоді як поема з вогню проторувала б першу дорогу в моєму мозку, заражаючи мене волею творити? Занадто пізно! Одержимий відразою, породженою хворобою, за межами досяжності їх допомоги, їх сили, я планував і будував, полонений своїм новим «я». Цю повість ти хочеш почути знову? Чи мені краще розповісти про її лікування?

У мене голова пішла обертом від того, що мала на увазі тільки що кинута ним ціла жменя відомостей. Я не міг сказати, буквально він говорив чи метафорично, або просто ділився параноїдальними ілюзіями, але те, що я хотів почути, відбувалося набагато ближче до справжнього моменту.

Тому, розглядаючи тіньове відображення самого себе, з якого відбувався цей древній голос, я сказав:

— Розкажи мені про її лікування.

Він звів разом кінчики пальців і заговорив крізь них:

— Я — Лабіринт, — заявив він, — в справжнісінькому сенсі. Проходячи через мій розум, щоб досягти тієї форми, яку він тепер має, основи Амбера, він наклав на мене свій відбиток настільки ж вірно, як я наклав свій відбиток на нього. І я зрозумів одного дня, що я — це Лабіринт, і я сам, і він був змушений стати Дворкіним в ході становлення себе. Були взаємні видозміни в породженні цього місця і цього часу, і ось тут-то і знаходиться ця слабкість, так само, як і наша сила, бо мені приходило в голову, що пошкодження Лабіринту було б пошкодженням в мені самому, а пошкодження в мені самому відбилося б на Лабіринті. І все ж мені не можна було заподіяти справжньої шкоди, тому що мене захищає Лабіринт, а хто, крім мене, міг заподіяти шкоду Лабіринту? Прекрасна замкнута система, здавалося, з її слабкістю повністю захищена її силою.

Він замовк. Я слухав гудіння вогню. Що слухав він, не знаю.

— Я був неправий, — промовив він нарешті. — І адже така проста справа… Моя кров, якою я намалював його, може стерти його. Але мені знадобилися століття, щоб зрозуміти, що кров моєї крові теж може зробити це. Ти можеш скористатися цим, ти теж можеш змінити його — так, навіть на третьому поколінні.

Це не стало для мене сюрпризом — знання, що він доводиться всім нам дідом. Якось здавалося, що я весь час знав це, але ніколи не оголошував. І все ж, якщо тут що й було, то це піднімало більше питань, ніж відповідей. Набрали ще одне покоління предків. Продовжуємо заплутуватися. Я тепер мав ще менше уявлення, ніж коли-небудь, ким же насправді був Дворкін. Додайте до цього факт, який визнавав навіть він: це була повість, розказана божевільним.

— Але відремонтувати його… — Вимовив я.

Він усміхнувся, і моє власне обличчя скривилося переді мною.

— Ти втратив смак бути повелителем живого вакууму, королем Хаосу? — запитав