Рука Оберона - Роджер Желязни

— Ви маєте рацію, — не став я заперечувати. Потім я відкрив очі і подивився на неї.

— Я радий, що ви повідомили мені про це. Дайте мені вашу руку, — я піднявся.

Вона простягла праву руку, і я підніс її до губ.

— Спасибі вам, — подякував я. — Це був відмінний сніданок.

Я повернувся і попрямував до дверей. Озирнувшись, я побачив, що вона почервоніла і посміхається, все ще не опускаючи руки, і я почав розуміти зміну в Рендомові.

— Удачі вам, — побажала вона, коли я вже майже вийшов.

— І вам, — підхопив я.

І швидко вийшов.

Слідом за цим я збирався побачитися Бранда, але не міг змусити себе зробити це, хоча б тому, що не хотів з ним зустрічатися, поки мій розум притупила втома, і ще тому, що розмова з Віаль була першою приємною подією, що сталася за останній час, тому я вирішив відпочити з незіпсованим настроєм.

Я піднявся сходами і пройшов по коридору до своєї кімнаті, думаючи, звичайно, про ніч довгих ножів, коли вставляв новий ключ в новий замок. В спальні я завісив штори від полуденного сонця, роздягнувся і ліг в ліжко. Як і в інших випадках відпочинку після стресу, коли очікувалися нові напруги, сон якийсь час не йшов до мене. Я довго метався і крутився, знову переживаючи події кількох останніх днів і навіть давніші.

Коли я, нарешті, заснув, сон мій був амальгамою з того ж матеріалу, включаючи термін в моїй старій камері і колупання в дверях. Коли я прокинувся, було вже темно, і я дійсно відчував, що я відпочив. Фактично, в потилиці в мене танцював заряд приємного збудження. Це крутився на кінчику язика імператив, прихована ідея, яка…

Так!

Я сів, потягнувся за одягом і взявся облачатися. Я пристебнув Грейсвандір, склав ковдру і сунув її під пахву.

Я відчував, що в голові у мене прояснилося, а плече перестало поколювати.

Я не мав ні найменшого уявлення, скільки я проспав, і в даний момент це навряд чи варто було з'ясовувати. Мені треба було з'ясувати щось куди більш важливе, щось таке, що повинно було прийти мені в голову давним-давно, та фактично і прийшло. Я дійсно відразу ж зауважив це, але жорна часу і подій витіснили Дворкіна з голови до нинішнього дня.

Я замкнув за собою кімнату і попрямував до сходів. Тремтяче полум'я свічок і полинялий олень, який століттями вицвітав на гобелені праворуч від мене, озирався на таких же полинялих собак, які переслідували його приблизно так само довго. Іноді мої симпатії належали оленю, іноді собакам.

Треба буде якось відреставрувати гобелен.

Я спустився вниз по сходах. Знизу не було чути жодних звуків. Значить час був пізній. Це було добре.

Минув ще один день, і ми ще живі, можливо, навіть порозумнішали, стали достатньо мудрими, щоб зрозуміти, що є ще багато такого, про що нам потрібно дізнатися. Надія, ось напевно, що в мене було відсутнє, коли я, виючи, сидів у тій клятій камері, притискаючи руки до знищених очей. Віала…

Я б бажав мати можливість поговорити з нею в ті дні хоч кілька хвилин. Але я засвоїв те, чого навчився в поганій школі, і навіть більш м'який курс навчання, ймовірно, не зробив би мене милосерднішим.

Я все ж… важко сказати.

Я завжди більше відчував себе псом, ніж оленем, більше мисливцем, ніж жертвою.

Вона могла б навчити мене чогось, що притупило б злість, пом'якшило б ненависть. Але чи було б це на краще? Ненависть померла разом з її об'єктом, і злість теж пройшла, але, оглядаючись назад, я задаюся питанням, а чи зумів би я домогтися свого, якби вони мене не підтримували? Я зовсім не впевнений, що пережив би своє увязнення, якби мої потворні супутники весь час не повертали мене силоміць до життя і нормальності. Тепер я міг дозволити собі розкіш думати при нагоді, як олень, але тоді це могло б виявитися фатальним.

По-справжньому ж я цього не знаю і сумніваюся, що коли-небудь дізнаюся.

На другому поверсі стояла повна тиша. Знизу долинали слабкі звуки.

На добраніч, міледі. Поворот, і знову вниз. Цікаво, чи відкрив Рендом що-небудь важливе? Ймовірно, ні. Інакше або він, або Бенедикт вже зв'язалися б зі мною. Якщо не потрапили в біду. Але ні, смішно турбуватися. Реальна небезпека в належний час дасть про себе знати, і клопоту в мене буде більше, ніж достатньо.

Ось і нижній поверх.

— Уїлл! — Гукнув я. — Рольф!

— Так, лорд Корвін.

Двоє вартових встали по стійці «струнко», зачувши мої кроки. Їхні обличчя сказали мені, що все було добре, але заради проформи я запитав:

— Чи все в порядку?

— Все в порядку, лорд, — відповів старший.

— Відмінно.

Я продовжив шлях, увійшовши і пройшовши мармуровий обідній зал.

Він спрацює, я був упевнений в цьому, якщо час і вологість повністю його не стерли. І тоді…

Я вступив в довгий коридор, який по обидва боки тісно здавлювали запилені стіни. Темнота, тіні, мої кроки…

Я підійшов до дверей у кінці коридору, відчинив їх і вийшов на платформу, потім знову вниз по цих гвинтових сходах з вогнями то тут, то там — в печери Колвіра.

Рендом був правий, вирішив я тоді. Якщо прибрати все аж до рівня того віддаленого дня, то буде близька відповідність між тим, що залишиться, і місцем того первозданного Лабіринту, яке ми відвідали цим ранком.

Вниз. Вигини і повороти в мороці. Освітлена ліхтарями і факелами сторожова будка була в ньому по-театральному чіткою.

Я досяг дна і попрямував в ту сторону.

— Добрий вечір. лорд Корвін, — вимовила худа, труповидна фігура. Вона з посмішкою курила люльку, притулившись до полиць.

— Добрий вечір, Роджер. Як справи у підземному світі?

— Щури, кажани і павуки. Ніщо інше більше не ворушиться. Мирно.

— Тобі до душі ця служба?

Він кивнув:

— Я пишу філософський роман з елементами жаху і психопатології. Над цими частинами я працюю тут.

— Підходяща обстановка, що й казати, — погодився я. — Мені знадобиться ліхтар.

Він пирхнув і взяв один ліхтар з полиці, після чого запалив його від свічки.

— У нього буде щасливий кінець? — Запитав я.

Він знизав плечима:

— Я буду щасливий.

— Я маю на увазі повне торжество. І герой спить з героїнею? Або ти вб'єш всіх до єдиного?

— Це навряд чи буде справедливо, — зауважив він.

— Неважливо. Можливо, я одного разу прочитаю його.

— Можливо, — не заперечив він.

Я взяв ліхтар і повернувся до виходу, рушивши в напрямку, в якому