Том 4 - Леся Українка

Гелен

Ти завдала мені трудне питання.

По щирості: раз думав, а раз ні.

Кассандра

Як розуміти се?

Гелен

А так. Спочатку я певен був, побачивши те військо, наїжене списами, незчисленне, на силу свіже, на одвагу дуже, що еллінам, потомленим війною, знесиленим облогою, не встоять проти царя, жадібного звитяги.

І певен я: коли б та перемога була в руці в Гелени, в Поліксени, чи в Андромахи, чи в котрої хочеш, та не в твоїй,— вона була б за нами.

Кассандра

Чи й ти гадаєш так, що все нещастя походить від Кассандри?

Гелен

Хоч не все,

але багато.

Кассандра

Брате! що ти кажеш?!

Гелен

Ти щирості хотіла, і вволив я твоє бажання, не моє, сестричко.

Та я тебе, Кассандро, не картаю, невинна ти з своєї вдачі. Певне, боги в тім винні, що дали тобі пізнати правду, сили ж не дали, щоб керувати правдою. Ти бачиш

і, склавши руки або заломивши, стоїш безвладна перед тим привиддям страшної правди, мов закам’яніла, немов на тебе глянула Медуза,

і тільки жах наводиш на людей.

А правда від того стає страшніша,

і люди тратять решту сили й глузду або ідуть з одчаю на пропаще, а ти тоді говориш: «Я ж казала!»

Кассандра А що ж би ти зробив?

Гелен

Те, що роблю.

Я з правдою борюсь і сподіваюсь

її подужати і керувати,

от як стерничий кораблем керує.

Кассандра

А Мойра, брате, невблаганна Мойра? її ж бо воля світом всім керує, а ти се мав би керувати нею?

Гелен

Не так, Кассандро. Мойра так врядила, щоб був і світ, і море, і керманич,

і корабель, і бурі, і погода,

і скеля, і затока; щоб була

і боротьба, й надія, й перемога,

і правда, і... неправда.

Кассандра

Коли так, вона бажає, щоб була й Кассандра.

Гелен

І щоб Гелен боровсь проти Кассандри. Оцю я правду бачу і борюся, щоб нам троянський корабель стягти з тієї мілизни, куди Кассандра його загнала правдою своєю.

Кассандра А ти його неправдою врятуєш?

Г е л,е н

Що правда? Що неправда? Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть. Одного разу раб мені збрехав, що мій фіал украдено, бо просто не хтілося йому шукать фіала, а поки лінувався раб, то й справді фіал було украдено. Де правда була тут, де брехня? Тоненька смужка брехню від правди ділить у минулім, але в прийдешньому нема вже й смужки.

Кассандра

Коли хто каже те, в що й сам не вірить, то се неправда явна.

Гелен

А як скаже, хоч в добрій вірі, тільки помилившись, не до ладу, то се вже буде правда?

Кассандра

А як же ти, Гелене, одрізняєш брехню від правди?

Гелен

Та ніяк. Я просто

даю їм спокій.

Кассандра

Як же ти віщуєш?

Що кажеш людям?

Гелен

Те, що треба, сестро, те, що корисно або що почесно.

Кассандра

Невже ніколи ти того не бачиш, що буде, неминуче, невблаганне?

Невже тобі не каже в серці голос:

«Так буде, так! так буде, не інакше!»

Гелен

По щирості сказавши,— ні, ніколи. Кассандра

То нам порозумітись дуже тяжко.

Але скажи, як можеш ти прилюдно казати: «Бог мені відкрив... я бачив... я голос чув таємний»,— коли то неправда все?

Гелен

Знов правда і неправда! Лишім оці слова, нема в них глузду. Ти думаєш, що правда родить мову?

Я думаю, що мова родить правду.

А чим же нам таку назвати правду, що родиться з брехні? Чи ти ніколи не бачила такого нарождення?

Я бачив безліч разів. Слово плідне і більше родить, ніж земля-праматп.

Кассандра

Але ти сам сказав: «Роблю, що треба, і що корисно, що почесно». Нащо ж потрібно удавати віщуна?

Хіба корисно то, хіба почесно?

Гелен

Авжеж! Якби сьогодні батько й браття і з ними всі троянці і троянки лідійців умовляли та благали, ні на що б не здалось те все,— лідійці сказали б тільки: «Закляла Кассандра, пророчиця,— війна і шлюб нещасні».

А я прийшов з повагою жерця, в віщунській діадемі, патерицю посріблену здійняв високо вгору, мов блискавка, вона свінула в вічі усім чужинцям. Я сказав: «Мовчіть і ждіть. Я випустив із храму свячених голубів». Замовкли миттю і галас, і розмови. Я сказав:

«Цар Ономай образив Аполлона, засватавши пророчицю його і не спитавши згоди стріловержця, і бог за те свій гнів йому прорік устами віщими Кассапдри. Можна ще одвернути гнів, офірувавши для бога пишну гекатомбу з білих волів, що не були ще під ярмом».

«Я обіцяю!» — крикнув цар лідійський. А я гукнув: «Я бачу, голубй вернулись і годують голуб’яток! Щасливий поворіт і шлюб щасливий!»

І словом тим я переміг тебе, видюща сестро.

Кассандра

Чи надовго, брате?

Гелен

Побачимо! Се правда, що на полі воюють не лідійці й не ахейці, а ти і я. Одвагою керує Гелен, а розпачем Кассандра править.

Кассандра

А що, коли Кассандра переможе?

Чим виправдить Гелен свою неправду?

Гелен

Прилюдно скаже: «Се сам Ономай себе згубив, бо замість гекатомби саму обіцянку дав Аполлону».

Собі ж він скаже: «Зброя поломилась, але ми іншу знайдем. Все ж почесніш при зброї гинуть, ніж голоруч».

Кассандра

Чому ж ти й сам не йшов у бій сьогодні, не з патерицею,— з мечем і списом?

Бо меч і спис мала для мене зброя, бо людські душі — от моє знаряддя, крилате слово — от моя стріла, люд проти люду — от мій поєдинок! Усім тим правлю я, фрігійський розум. Ся діадема, сяя патериця — то знаки влади над всіма царями.

Я рівного собі не маю тут

з-поміж усіх владарів і героїв.

Ти тільки рівна, може, навіть вища, і ми боротись будем до загину.

Кассандра

Ох, я сама не знаю, чи хотіла б, чи ні тебе перемогти сьогодні! Ненависний мені той шлюб, мов смерть, я так його боюсь, як згуби Трої.

Гелен

Либонь, у тебе не фрігійський розум. Чи ти не чула, як боги часами своїх обранців хмарою вкривають?

У мене є тайник під олтарем,— як станеш ти з тим Ономаєм поруч, приносячи богам весільну жертву, від жертви піде дим, сірчана хмара, а як розійдеться — замість Кассандри порожнє місце буде. Розумієш?

Кассандра

Се стид і ганьба — радити таке!

Чи се, по-твоєму, «почесний» вихід?

Гелен

Зате корисний і безпечний, сестро.

Кассандра

Вже краще б я себе мечем убила!