Том 4 - Леся Українка
Кассандра
Мій брате, се була б потрійна зрада — себе самої, правди і лідійців,
бо я отим одним-єдиним словом погнала б на погибель ціле військо.
Деїфоб Миліш тобі чужинці, ніж родина! Кассандра
А нащо ж нам даремне їх губити?
Не врятував нас Гектор богорівний, куди ж сьому лідійцеві!
Деїфоб
Кассандро, забула ти, що був тоді Пелід, теж богорівний, ще й богорожденний, тепер його нема.
Кассандра
Так говорила Пентезілея *, красна амазонка, що згинула за Трою без пори.
Деїфоб
Та що Пентезілея! Все ж то жінка! — не жінці врятувати Іліон.
Кассандра Се правда, брате, отже й не Кассандрі.
Деїфоб
(гнівно)
Гей, не чіпляйсь до слів!
Стара рабиня
(виходить)
Там той, чужий, все домагається, чому його не кличуть.
Кассандра
Скажи йому, щоб він ішов сюди, а ти лиши нас, брате.
Деїфоб
Що ж ти скажеш?
Кассандра Що бог мені звелить.
Деїфоб
Ну, пам’ятай, як тільки бог звелить сказать: «не згода»,— до тебе ймення зрадниці пристане віднині і довіку.
Кассандра
Деїфобе!
Деїфоб
Я перший прикладу його до тебе прилюдно, на майдані. Пам’ятай.
(Виходить.)
О н о м а й
(входить і спиняється у порога. Мовчання.) Царівно, радуйся.
Кассандра мовчить.
Я соромливість високо поважаю, але все ж бажав би я таки почути слово, хоч те єдине, що мені належить.
Кассандра Ти певен, що воно тобі належить?
О н о м а й Твій батько й брат запевнили мені те слово.
Кассандра Так від них ти й чув його, а я тобі його не запевняла, та ти ж і не просив, і не питав, а хочеш просто взяти як належне.
О н о м а й Прости, царівно, знаю, що дівчата солодкі речі люблять, але я
не вдавсь для того. В мене річ коротка, не ти мене, а я тебе посватав, то, значить, уподобав, справа ясна. Адже тебе за жінку я бажаю.
Кассандра
Як можеш ти мене бажать за жінку?
Ти ж бачиш, я душею не твоя.
О н о м а й
Як буде мій сей стан, і сії очі,
і сі уста, вся горда пишна постать, то де ж із них подінеться душа?
Адже й вона тоді моєю буде.
Кассандра Не більше, ніж душа твоїх рабинь.
О н о м а й Не прикладай сюди рабинь, Кассандро! Царицею ти будеш так, як личить моїй дружині і дочці Пріама.
Кассандра Не личить їй десь по неволі жити, хоч би й царицею.
О її о м а й
Я ж не беру тебе рукою збройною, по волі підеш.
Я міг би прилучитись до ахейців,
і зруйнувати Трою, і забрати тебе в полон, але я чесно хочу тебе від батька взяти, заслуживши послугою великою.
Кассандра Купити мене ти хочеш, царю?
О н о м а й
Всі герої,
найбільші навіть, купували так собі жінок.
То не було геройство. Герой користі не шукає зроду.
О н о м а й
Геройство мусить мати надгороду, се і боги, і люди признають.
Кассандра
Хіба не досить слави?
О н о м а й
Слави маю я й так, царівно, досить, а дружини не маю ще, от і беру тебе.
Кассандра
Уже й береш? Я ще не віддаюся.
О н о м а й
Царівно, правду мовити, я честь хотів тобі, питаючи, зробити, як жриці божій і царівні Трої, а в нас у Лідії *нема звичаю дівчат питати, коли батько згоден.
Кассандра
Знай, Ономаю, шлюб такий не буде з Кассандрою щасливий.
О н о м а й
Не лякай, пророчице, мене пророкуванням.
Я думаю, що й доля любить сильних, одважних і рішучих; кожна жінка повинна їх любити, а не любить, то муситиме полюбити.
Кассандра
Царю,
не знаєш ти мене, що так говориш.
О н о м а й
Жінок я досить знаю.
Кассандра
Та Кассандра ще не була між ними.
О н о м а й
От тому
я й хочу взять її.
Кассандра
На лихо взяв би!
Я не люблю тебе.
О н о м а й
Полюбиш!
Кассандра
Ні, ніколи не полюблю того, хто так підступно скористав з нашої недолі.
О н о м а й
Хто так славно
твій край відрятував?
Кассандра
Не квапся, царю, то ще лежить у Зевса на колінах.
О н о м а й
А якби стало так?
Кассандра
Я оборонцю хвалу і дяку склала б, якби вій покинув вимагати в надгороду мене...
О н о м а й
Я бачу, ти, царівно, мудра!
«Хвала і дяка» — от і вся заплата.
Та се я дам якому злидареві від свого столу м’яса, то й почую хвали і дяки досить.
Кассандра
Чи ти бачив, як оборонця визволені славлять?
О н о м а й
Не раз, не два! Скажу тобі, царівно, що переможця і не так ще славлять подолані. Я й те і. друге знаю — ціна обом однакова, бо все то безсилля силу славить. Але силу віддати за таке — збожеволіти!
Я не безумний. Голову нести, губити військо, щоб «хвалу і дяку» сказав хтось по-троянськи? Я се дома почую по-лідійськи від жіноцтва, як військо приведу назад без бою.
Мовчання.
Так що ж, царівно?
(Налагоджується йти.)
Кассандра мовчить, але, видимо, бореться з собою. Ономай бариться, завваживши се.
Деїфоб
(увіходить. Завваживши нерішучі постави обох, проник-ливо і грізно дивиться на Кассандру)
Згода, сестро?
Кассандра
Згода!
Ономай
По щирості?
Кассандра
Як голову нести, губити військо ти готов за теє, щоб я сказала: «Сі уста твої, ся постать, сії очі»,— добре, згода.
Коли твій люд готов своїх жінок лишити вдовами, аби цареві здобути наречену — добре, згода.
По щирості кажу!
О н о м а й
Чудна у тебе,
Кассандро, щирість. Ну, та годі змагатися словами, час іти, щоб заслужити ділом надгороду.
Кассандра
Які діла, така і надгорода!
Прощай же, Ономаю!
О н о м а й
Будь здорова.
Ономай і Деїфоб виходять. Знадвору чутно глухий лемент великої
юрби.
Поліксена
(вбігає)
Кассандро, пробі, що ти наробила?
Кассандра Я мусила, сестрице, дати слово.
Поліксена Так ти дала? Так, значить, то неправда? Кассандра (холодно)
Ти, Поліксено, чиниш, мов безумна; не знаєш, за що і кориш і хвалиш.
Поліксена Хвалю за те, що ти вволила волю
і батька, й брата, і всії родини.
Кассандра
