Божественна комедія - Аліг'єрі Данте
Та церква зміни дозволя робити,
І це немов спростовує мене.
37 Тож не відходь од столу, хоч і ситий,
Бо страви нелегкої, що я дам,
Тобі інакше не перетравити.
40 Розкрий же розум свій моїм словам
І їх замкни: те не стає в науку,
Що ти, почувши, не сприймаєш сам.
43 Дві речі вкрай потрібні на розлуку
Із жертвуваним: це – саме воно
І між двома угода на спонуку.
46 Ця друга річ існує все одно,
Аж поки здійснюється; це про неї
Тобі казала я не так давно.
49 Тому-то править мусили євреї
Цю жертву завжди, хоч не раз вона
Була, як знаєш, не в вині й єлеї.
52 Суть іншої не дуже-то й складна,
І, певно, гріх ви б не такий зробили,
Коли б змінилась в ній речовина.
55 Та хоч би як тягар змінить хотіли,
А, взявши, мусите його нести,
Поки ключі не зрушні – з жовтим білий.
58 І всякий обмін, ти повір, пустий,
Якщо обміненого у новому
Не вмістиш, як чотири у шести.
61 Коли ж воно у значенні свойому
Аж перетягує ваги, тоді
Його не можна обмінять нікому.
64 В обітах, смертні, будьте ви тверді,
Але не обіцяйте необачно,
Як сталось Ієвфаєві-судді,
67 Що не сказав: «Вчинив я непробачно», —
А зле вчинив, і вряд стоять вони
Із грецьким тим вождем, що в війську лячно
70 Усі ридали, що з його вини
Як жертва Іфігенія вмирає, —
Й ридма ридали мудрий і дурний.
73 Хай кожен з християн себе смиряє,
Пером під вітром не летить у літ,
Не вірить, ніби все вода змиває.
76 У вас є Ветхий і Новий завіт,
Ще й пастирі церковні – вам єдиний
Показувати шлях на правди світ.
79 Не забувайте ж гідності людини,
Як пориватиме вас хіть на зле,
Щоб вас єврей не брав на сміх і кпини.
82 Не будьте, наче те ягня мале,
Що кида материне вим’я ссати,
Стрибає й бавиться, як Бог пошле».
85 Так Беатріче – маю те списати —
І погляди, палких жадань гінці,
Звелись у світ, яскравим сяйвом взятий.
88 Її мовчання й зміна на лиці
В мого розсудку одібрали мову,
Що запитом лягла на язиці.
91 І як стріла влучає в здобич лову
В той час, коли ще тятива дзвенить,
У друге царство ми летіли знову.
94 Так владарка спахнула радо вмить,
Коли на світ цієї сфери стала,
Що не могло й світило так ясніть.
97 Якщо ж сама зоря торжествувала,
То що з собою я б робити став, —
Моя природа-бо така нестала!
100 Щось кинувши в прозорий рибний став,
Ти бачиш, як всі риби збились в кучі,
Гадають, що принаду ти їм дав, —
103 Так іскор тисячі – яркі, блискучі —
До нас збігалися й гукали всі:
«Ось хто зростить нам почуття найлуччі!»
106 По сяйній наближалися косі
За духом дух, на радощі багаті,
Осяяні в усій своїй красі.
109 Читачу, здумай: як слова початі
Тут увірвались би, то з дальших дій
Ніщо б не втиснуло в твій ум печаті.
112 І зрозумів би ти тоді хутчій,
Як прагнув я розмови з душ юрбою,
Лиш увійшла вона у погляд мій.
115 «О значений високою судьбою,
Уздриш ти вічного тріумфу трон
Ще до закінчення земного бою!
118 Ми в сяйві ясному небесних лон
Теж сяєм; як в собі ти хіть роздмухав
Спитать, хто ми, – ця хіть тобі закон», —
121 Сказав так хтось із благочесних духів,
А Беатріче: «Ти кажи, кажи
І вір їм, начебто богів ти слухав».
124 «Ти вбраний, бачу, в промінь нечужий,
Бо ллється він твоїм же чистим зором,
Всміхнешся – заяскріє до межі.
127 З’ясуй, благаю, хто ти й на просторім
Цім місці, світлий душе, став чому,
Від смертних вкритий світлом непрозорим?» —
130 Так проказав я сяєву тому,
Що мовило, й воно спахнуло лиском,
Немов зачувши ангельську сурму.
133 Як сонце, сховане надмірним блиском,
Вгорнулося у клуби світляні,
А спека випромінювалась диском, —
136 Свята ця постать радістю в ясні
Запнулась промені, прямі й навскісні,
Й, вкривалом вкрита, мовила мені…
139 А що – йде спів про це в наступній пісні.
ПІСНЯ ШОСТА
1 «Відколи Константин орла у небі
Пустив навпроти, а не по слідах
Того, хто взяв Лавінію за себе,
4 Сто літ, і сто і більше божий птах
Жив на кінці Європи, край Троади,
Звідкіль злетів колись він по світах,
7 І попід тінню крил своїх без вади
Передавав з рук в руки берло й сан,
Коли й мені тягар дістався влади.
10 Там був я цезар, тут – Юстініан.
Займавсь огнем я першої любові,
Коли закони очищав з оман.
13 Ізмалку я в одну, не в дві Христові
Природи твердо вірив, мов граніт,
І щиро віддавався цій обмові,
16 Але благословенний Агапіт,
Найвищий пастир, в казаннях церковних
Відкрив мені святої правди світ.
19 Повірив я у суть речей ґрунтовних
І добре бачу, змивши смертний бруд,
Як святість одрізнять од діл гріховних.
22 Я прилучивсь до церкви без облуд.
І Бог мене вкрив ласкою такою,
Що вклав я все життя в величний труд.
25 Вручив я Велізарієві зброю,
І небеса сприяли в війнах їй,
І міг я скуштувати супокою.
28 Ця відповідь на запит перший твій
Іще кількох пояснень вимагає,
Щоб ти звільнився від обманних мрій.
