Том 4 - Леся Українка
Андромаха
Що ти кажеш?
Ти, наче п’яна, помішала в купу і правду, й вигадку...
Кассандра
Вино з водою помішані стають одним напитком.
JI е в к е
(увіходить і мовчки спиняється )
Ну, що, Левке?
JI е в к е
Не посилай мене на браму, владарко...
Андромаха
Кажи, що сталось?
JI е в к е
Нічого ще не сталось... я не можу...
Ох, сам Арес пустився б утікати, не то що смертний...
Андромаха
Що ти жебониш?
Хто ж утікає?
JI е в к е Владар наш... твій муж...
Андромаха ( замаху еться на неї човником ткацьким) Неправда! Як ти смієш?..
Кассандра (спиняє її руку)
Не поможе твоя рука проти правиці Мойри.
Андромаха
Геть, геть, зловіснице! Се ти, ти винна, коли то правда, що говорить сяя!
Ти одібрала Гектору відвагу, зламала дух зловісними речами, убила віру й певність. Бо ніколи мій Гектор не втікав від бойовиська,— надію ніс, приносив перемогу і славу. Але ти надію вбила проклятими словами: «Помита й смерть!» Бери ж на себе сором і неславу, що брат нещасний з бою принесе!
Кассандра Якби приніс хоч їх, я прийняла б.
(Тремтить і, не маючи сили встояти, сідає на перший порожній стілець.)
Ох, Андромахо, як я палко прагну, щоб не були мої слова правдиві!
Андромаха
Якби ти тільки їх не вимовляла і не труїла нас, то й не було б лихої правди. Не вгасав би дух.
Кассандра
Зрікаюсь, Андромахо, я зрікаюсь тих слів зловісних.
Андромаха
Пізно вже, Кассандро,
вже дух погас.
Кассандра
(мимохіть)
Ох! і життя погасло!
Ой горе! що робити? Я те бачу!
Я бачу: Ахіллес прудкий женеться, а Гектор упадає... страх і сором його підбили, а не меч Пелідів.
Андромаха
Ні, ти сама була б зо всього винна, не страх, не сором і не меч, а ти, отруйнице, коли ти правду кажеш!..
Ох, що ж вони не йдуть? Я більш не можу... тих звісток ждати... Я піду сама...
Кассандра
(затримує її)
Я не кажу, нічого не кажу, нічого не віщую... Тільки бачу!!.
Осліпніть ви, зловісні очі!..
X р і з е
(вбігає)
Горе!
Поліг наш владар від меча Пеліда!
Андромаха млів, рабині заходжуються коло неї, голосячи.
Кассандра (несамовита від туги, промовляє, мов непритомна)
Не страх, не сором і не меч, а я своєю правдою згубила брата...
(Закриває лице покривалом.)
IV
Частина майдану коло Скейської брами оточена муром. Праворуч, трохи в глибині,— храм, ліворуч — брама. Смеркає. Довгі тіні простягаються через майдан. Невеличкий гурток троянців посередині, межи брамою й храмом, радиться пошепки про щось. Всередині гуртка Д о л о н, колишній наречений Кассандри,— до нього найбільше звертаються ті, що радяться. Кассандра з Поліксе-н о ю ідуть через майдан від храму, обидві в чорних жалобних шатах, тільки в Поліксени обрізані коси і непокрита голова, а Кассандра загорнена з головою в довге чорне покривало.
Кассандра (спиняє Поліксену й стає нерухомо)
Дивись, дивись, які непевні люди зібрались там...
Поліксена
Чого вони непевні?
То ж Агенор, Гелен і Деїфоб, а серед їх Долон.
Кассандра
Ох, і Долон!
Поліксена Чого ти так зітхнула й застогнала?
Кассандра Нічого, так.
Поліксена
Не можеш ти забути, що він тобі...
Кассандра Ох, Поліксено люба, я не про себе думаю тепер.
Поліксена
Про що ж?
Кассандра (складає з благанням до неї руки)
Сестричко, рідна, найдорожча, молю тебе, благаю, не питай і не примушуй говорити! Може, се правда, що слова мої отрутні, що й очі забивають людську силу! Осліпнути я хтіла б, заніміти...
Ох, се було б таке велике щастя!
Поліксена
Кассандро! схаменись! Де ж та людина, щоб тішилась каліцтвом чи бажала?
Кассандра Ось тут вопа, з тобою поруч.
Поліксена
Рідна,
ходімо звідси!
Кассандра
Ні, я не піду, я мушу надивитись на Долона, бо... ні, нічого... тільки надивитись.
Я не піду... не можу... ти ж іди, коли ти хочеш.
Поліксена
Я з тобою буду, самій же так тобі пе випадає.
Кассандрі байдуже, що випадав, що ні,— вона лиш те чинити мусить, що їй на долю випало.
Тим часом гурток скінчив нараду і розійшовся. Долон, зоставшись без товаришів, наближається до обох царівен.
Долон
Царівни,
вітаю вас.
(Хоче йти далі.)
Кассандра Долоне, стій І Долон
Що скаже
мені царівна?
Кассандра
(збентежена, шукає у що б спитати. Вона увесь час, поки говорить з Долоном, має покривало низько спущене на очі, так що обличчя її сливе не видко)
Я... хотіла, власне... тебе спитати... чи тобі до мислі були дари на поминках у нас по Гекторові?..
Долон (трохи здивовано)
Так, я дуже вдячен за ласку та за шану.
Кассандра
Чом же ти... не взяв тепер того щита з собою?
Долон
А нащо був би щит?.. Чи ти на здогад, пророчице?
Кассандра
(злякано)
Ні, ні, Долоне, ніі ЗО
Долон
(замислений)
Сѳ правда, я піду в непевну путь... та тільки щит розвідачу завада...
Я ж мушу крадькома зайти у табор ахейський, поночі усе розвідать, підслухати наради й повернутись теж крадькома.
Поліксена
Прости, воно не личить до справ громадських дівчині втручатись, але спитаю, нащо молодого тебе старіші на таке обрали?
Долон
Бо молодий ходу звиннішу має, ступає легше
%(сміється) і втікає швидше!
Кассандра (впівголоса, до себе)
Як можна ще втекти!
Долон
Що ти сказала? Кассандра мовшть.
Я знаю, я на те не заслужив, щоб ти слова на мене витрачала... а тільки я хотів... Ні, я не вартий...
Вітаю вас, царівни...
(Похиливши голову, налагоджується йти.)
Кассандра
Постривай!
Що ти хотів?
Долон
Спитати...
А, спитати!
Ні, не питай, я не люблю питання.
Д о л о н То я таки піду...
Кассандра Питай, питай,
я відповім.
Д о л о н
Пророчице, скажи, чи я верну живий з моєї справи?
Кассандра
Чого ти, власне, в мене се питасш? Питай в Гелена, та чи мало ж є у нас у Трої віщунів?
Д о л о н *
Вже пізно
шукати їх тепер.
Кассандра
Та що ж тобі з мого пророкування. Про Кассандру лихая слава в Трої. Хто їй вірить? Ніхто з людей.
Д о л о н Не знаю сам чому, але мені бажалось би почути на се відповідь, власне, від Кассандри.
Кассандра Ти б їй повірив?
Д о л о
