Том 4 - Леся Українка
В «Спогадах про Лесю Українку» К. Квітка писав: «Якось значно пізніше написання «Кассандри» — героїня, як відомо, дужо звична в літературі — Леся прочитала в одній книзі по римській древності, що кожний поет в епоху Августа і пізніше вважав за свій обов’язок по-своєму виспівати кінець Трої. «От і добре,— сказала вона тоді,— значить, і я свій обов’язок виконала».
За життя Лесі Українки драма «Кассандра» на сцені не ставилася.
Текст подається за чистовим автографом (ф. 2, № 785), перелік дійових осіб за чорновим автографом (ф. 2, № 786).
«Літературно-науковий вісник» — український художній, науковий і публіцистичний журнал. За ідейним спрямуванням історія журналу поділяється на три періоди: 1) демократичний (1898—1906, Львів); 2) буржуазно-ліберальний (1907— 1914) і буржуазно-націоналістичний (1917—1919, Київ —Львів); 3) буржуазно-націоналістичний, профашистський (1922—1939, Львів. З 1933 р. виходив під назвою «Вісник»).
«К и е в с к а я старина» — історично-етнографічний та белетристичний журнал ліберально-буржуазного напряму. Видавався у Києві у 1882—1907 pp.
«Киевская мысль» — щоденна газета ліберально-буржу-азного напряму. Виходила у Києві в 1906—1908 pp.
«Р а д а» — щоденна газета ліберально-буржуазного напряму. Видавалась у Києві в 1906—1914 pp.
Петруненко П. Ф.— маловідомий український поет, що друкувався переважно в «Літературно-науковому віснику». Добрий знайомий родини Косачів.
Епіметей — за грецькою міфологією, брат Прометея, цілком протилежний йому за характером, чоловік Пандори.
Мойра — у древніх греків богиня людської долі.
Сівілінська книга — зібрання афористичних висловів, пророкувань у древніх греків та римлян.
А т р і д и — сини Атрея (Атріда) Агамемнон та Менелай.
Пантезілея (Панфесілея) — цариця амазонок, яка прийшла на допомогу троянцям під час війни, вбита Ахіллесом.
Лідія — рабовласницька держава в західній частині Малої Азії в XII—VI ст. до н. е.
...гієратичною походою — урочистою, якою ходили гіе-родули, служителі храмів у древній Греції.
Палладіон — статуя озброєного божества.
Г а д е с — брат Зевса, ворог всього живого, володар надр Землі.
Асфоделонські поля — за уявленням древніх греків, поля потойбічного світу, якими ходять душі померлих і на яких не ростуть квіти.
Єлісейська долина — в грецькій міфології — долдна щастя, вічної весни в потойбічному світі.
...списами...— У чорновому автографі слово де написане авторкою. У чистовому автографі воно, очевидно, механічно пропущене і дописане іншою рукою.
Мікени— у III—II ст. до н. е. місто-держава на Пелопоннеському півострові, центр Егейської культури, багатий монументальними архітектурними спорудами.
АЙША ТА МОХАММЕД
Вперше надруковано в журналі «Дзвін», 1913, № 1, стор. 6—8.
В архіві зберігається чистовий автограф (ф. 2, № 772) з датою: «Ялта, 22.IV 1907» та виготовлений К. Квіткою список з підписом Лесі Українки без дати (ф. 2, № 16).
Автограф та список майже ідентичні. Між першодруком і автографом є деякі відмінності. У першодруку, мабуть, при наборі механічно пропущено кілька рядків. Після слів Айші
Айша Ти завжди думав так?
йшли слова:
Мохаммед
Як тільки вгледів твою красу, одразу се збагнув.
Айша
І покохав мене?
Відсутній у першодруку й підзаголовок («Діалог»), випущено займенник се в словах Мохаммеда: «Нащо се питання?..», який відіграє смислову і ритмічну роль; змінений займенник твоя на тобі в словах Айші: «І я твоя жона, проте не будеш...»
Зважаючи на пропуски та інші відмінності першодруку, не пов’язані з творчою роботою, а також на відсутність відомистел про читання та правку Лесею Українкою коректури, подаємо текст за автографом.
Діалог «Айша та Мохаммед» під назвою «Магомет і Айша» був поставлений на честь великої поетеси М. Старицькою у Києві (див. лист Лесі Українки до матері від 14.1 II 1913 р. та в кн.: «Леся Українка. Документи і матеріали. 1871—1970», К., «Наукова думка», 1971, документи № 190, 191).
«Дзвін» — український буржуазно-націоналістичний журнал. Виходив у Києві 1913—1914 pp.
Старицька Марія Михайлівна (1865—1930) — українська драматична актриса, режисер і педагог.
Мохаммед, або Магомет (бл. 570—632) — релігійний проповідник, родом з Мекки, вважається засновником магометанської релігії, або ісламу. Про його життя існують численні легенди. Однією з них скористалася Леся Українка: в молоді роки Мохаммед начебто служив погоничем, а пізніше прикажчиком у багатої вдови Хадіджі (Хадізі). В 25 років одружився з 50-річною господинею і щасливо прожив з нею 24 рокп. Після смерті Хадіджі одружився з молодою дівчиною Айшою, хоч, крім неї, мав ще 10 жінок.
Вперше надруковано в «Літературно-науковому віснику», 1911, т. 56, кн. 10, стор. 3—44, і кн. 11, стор. 193—241, без п’ятої дії.
Перша згадка про драму зустрічається в листі Лесі Українки до сестри Ольги від 23.11 1907 p., хоч робота над нею була розпочата ще восени 1906 р.
В архіві поетеси збереглись: недатований чистовий рукопис, писаний Лесею Українкою, К. Квіткою та невідомим переписувачем (ф. 2, № 802), чорновий автограф, датований «28.ѴІІІ 1908 p., Ялта» (ф. 2, № 803), підготовчі та бібліографічні матеріали, виписки іноземними мовами (ф. 2, № 804, 805) та недатований повний список драми невідомою рукою (ф. 2, № 820). Закінчивши роботу над драмою у 1908 p., Леся Українка після деякої перерви знову повертається до неї і в листі від 24.IV 1910 р. до Н. К. Ки-бальчич з Гелуана пише: «...оце викінчую (властиве, вигладжую) торік дописану* драму з перших віків християнства «Руфін і Прісцілла». Через кілька днів (29.IV 1910 р.) вона надсилає драму до «Літературно-наукового вісника» з таким супроводжуючим листом: «Ніяково мені так хутко по видрукуванню моєї чималої драматичної поеми («У пущі».— Ред.) посилати Вам оцю свою «драмищу», однак мушу се зробити. Посилаю саме тепер через те, що боюся, коли б вона — в разі, якби її везти на Україну,— не дістала в руки «иностранной цензурьг», а звідти ще й до «духов-ной цензуры» (за сюжет з перпгохристиянських часів), а там їй легко міг би бути «амінь». По новому курсові щодо «инородцев» усього можна сподіватися. Може, се я вже й в іпохондрію вдаюся, але хворій людині се простимо. Навряд, чи я ще
