Том 4 - Леся Українка

Провінціалка (до 2-го відпущеника)

Що ж ти нам розказати хтів?

2-й відпущеник

Се, пані,

у їх такий є звичай: ставлять свічник посеред хати і собаку в’яжуть до свічника...

1-й відпущеник

Ото куди заїхав!

Хіба ж тоді се роблять, як дитину зарізати хотять?

2-й відпущеник (дражненно)

А то ж коли?

1-й відпущеник

Тоді, як оргії у них бувають.

Се, бачиш, пані, так: покажуть м’ясо тому собаці...

Провінціалка (з жахом)

Людське?

1-й відпущеник

Ні, не конче. Собака кинеться і свічник звалить, і темно в хаті стане...

(Спиняється.)

Провінціалка (з палкою цікавістю)

Ну, а потім?

1-й відпущеник А потім...

(Показує за сцену.) ось ходім туди, під портик.

Я покажу, що потім.

Провінціалка

(спалахнула)

От нахаба!

2-й відпущеник

(до 1-го)

Як смієш зачіпати сю матрону?

1-й відпущеник Така матрона се, як ти патрицій!

2-й відпущеник Я покажу тобі, хто я!

(Штовхає його.)

1-й відпущеник

Геть, дурню! (Вихоплює короткого ножа.)

, Провінціалка проникливо вереснула. Підбігає в і г і л. В і г і л

Що тут таке?

Римлянка (показує на обох відпущеників)

От сії два побились.

Вігіл виганяє їх з цирку. Вони виходять, гвалтуючи. 298

1-й відпущеник (до вігіла)

Бери його! Bin християнин!

2-й відпущеник

Бреше!

От він, так християнин!

В і г і л

Ну, виносьтесь!

В кустодії вже розберуть, хто бреше. (Виганяє їх стусанами.)

Стара селянка (в найвищих рядах)

І що воно за люди — християни?

Старий селянин Вони чарівники!

Хлопець-пролетарій

Я в се пе вірю.

Чарівники б від суду врятувались.

Старий

Не проти всього чари помагають.

З Фемідою змагатись їм несила.

Той християнський бог від наших слабший, лиш над хоробами він має силу.

Стара

А як же зветься бог отой?

Стари й

Забув.

Так якось наче Хрестус.

Хлопець

Я чував

зовсім інакше. Нехороше ймення, якесь жидівське.

Старий

Може. Не згадаю.

Пролетарій (озивається з сусідньої лавки)

Та то зовсім не бог. Був утікач з рабів, на ймення Хрестус, він розбійник чи злодій був, гаразд не пам’ятаю.

Так от його уловлено й розп’ято.

Товариші зробили з нього бога, та вигадка й пішла собі по людях...

Стара жінка Ну хто б там злодія вважав за бога?

Вуличний філософ (з вищої лавки)

Чому ж? Меркурій, бабко, теж прокрався.

Дуже вбогий чоловік (озивається з лави ще вищої)

А я чував, що їм не можна красти.

Жрець Цібели (обідраний, обвішаний амулетами)

Кому?

Вбогий Та християнам же.

Жрець Цібели

Не можна?

Проте ж вони оце дитину вкрали.

Вбогий Та, може ж, і не вкрали?

Жрець

Може, скажеш, що не вони колись і Рим спалили?

Вбогий Та вже ж се невідомо...

Жрець

Гей, братухо,

чи й сам ти не з таких?

Вбогий ховається поза людьми й зникає.

Жрець

(до вуличної жінки, що стоїть поруч із ним)

Сей з боязких, а є такі, що й до ножа беруться.

Жінка

Та де там до ножа? Вони плохі!

Я знаю їх, вони ж у нас бувають.

Жрець

Еге, плохі! А тільки що завівся

один з них так, що й справді ніж схопив.

Чи ти ж не бачила? Там, в нижчих лавах. (Показує на місце, де недавно билися відпущеники.)

Жінка Хіба ж то християнин?

Жрець

Ну, а хто ж?

Грек (до жінки)

А в тебе все бувають християни?

Жінка Бувають і піфагорейці ваші.

Мо лодий грек

Піфагорейці? Се вже ти збрехала, се чисті люди, хоч кого спитайся!

Ж і нк а

Дивись ти! «Чисті»! Я хіба не чиста?

Молодий грек зневажливо регоче.

Жінка (До сусідки)

Чого сей гречик слннявнй припхався?

Адже зомліє, як побачить кров.

Грек

А ти, либонь, аж догори підскочиш?

Жінка

(згорда)

Римлянка я і крові не боюся.

(Обертається до нього плечима.)

В рередніх лавах, але в вищому їх ряді:

Скульптор з передмістя (до жерця Ескулапового, що тільки що надійшов) Коли б ти чув, що там селюк той плів!

(Показує вгору на селянина.)

Що християнські лікарі мудріші од вас.

Жрець Ескулапів

Вони ученики невдячні.

В нас учаться, та й нас же зневажають.

Скульптор

Ця секта навіть гірша від жидів.

Краси ніякої нема в тій вірі.

Наглядач з крематорію

Вони ж мерців своїх не палять навіть, а в землю загрібають... Пху! Аж бридко!

І як їм сеє дозволяє влада?

У вищих лавках.

Дрібний крамар

Проте одно в їх добре: помагають удовам, сиротам і всім убогим, між ними чоловік не пропаде.

Багатий крамар

Та злодії держатись купи мусять, хто чесний — проживе і без людей.

Дрібний крамар

Ні, не кажи, якби римляни мали ту злагоду і товариську поміч, не так би ширилось те християнство. Чимало винні наші багачі.

Багатий крамар (одвертається від дрібного крамаря до лихваря)

Добродію, ти пізнаєш по сонцю, яка тепер година?

Лихвар (дивиться вгору)

Десь полудень.

Грек (до дрібного крамаря)

То винні все закони ваші римські — заборонили чесні товариства, гетерії — ті наші братства славні — от маєте тепер злочинні банди!

Старий юрист (оглядаючись на грека)

А хто се там закони римські ганить?

Грек ховається.

X л о п’ я (до старенької бабусі)

Чи християни всі чарівники?

Скажи, бабусю!

Бабуся

Ні, не всі, дитинко, на те учитись треба. От із сих, то тільки двоє ворожбитів.

X л о п’ я

Знаю!

Отой-о чорний та отой худий!

Бабуся

Ні, їх уже тепер немає тута, бо визволились чарами з темниці.

Хлоп’я

Як, як, бабусю?

Бабуся

Та вони вже слово такеє знають. Туману пустили ї здиміли.

X л о п’ я А як туман пускають?

Публіка здіймає нетерплячий гомін.

Голоси звідусіль

Гей, адвокате! Годі вже! Доволі!

Збудіть мене, як він скінчить!

(Дехто вдає звірячий та пташиний крик.)

Ку-ку!

Кукуріку! Гав-гав! Няв-няв! А кшшш!

Голос покликача судового (в рупор)

Народе римський! Суд спокою просить!

Сурми.

На хвилину публіка втихає. Далі пролетарій-підліток кидає жменю висмоктаного виноіраду на лисину дідичеві в долішньому ряді.

Дідич (люто )

Гей, ви там! Шушваль! Що се за безличність? Підліток

Од винограду кучері зав’ються, сподобаєшся паням!

Дідич

Гей, вігіли!

Підліток

От зараз вже й вігіли! Я жартую!

Таж тут повітря казиться з нудоти!..

Кидав горіхове лушпиння в інші ряди, звідки відповідають тим же; сміх, крик, перекидання; вігіли метушаться, втихомирюючи люд.

Фортунатова жінка