Том 4 - Леся Українка

В «Кассандрі» є чимало сцен, які поетеса намагалася передати стисліше, лаконічніше. Зокрема це стосується п’ятої дії чорнового автографа, де викреслена частина діалога Кассандри і Деїфоба від слів Кассандри:

Кассандра Над всіх старших найстарша Правда, брате.

Далі закреслено:

На ймення правди, я тебе питаю, за що ти тінь Долонову образив, за що героя ти назвав зрадливим, героя, що за рідний край загинув?

Кого він зрадив?

Деїфоб

Та тебе ж, Кассандро!

Чи ти забула?

Кассандра

Брате, ти не знаєш, яка буває зрада. Я тобі на ймення Аполлона присягаюсь: я перша віддала Долону перстень, бо я від нього не хотіла жертви такої, як тепер від мене ти бажаєш.

Нещиро стати за дружину — зрада, але Долон мій зрадником не був.

В цій же дії в сцені з’ясування взаємин між Кассандрою і Ономаєм (у чорновому автографі — він Протезілай) закреслено такий уривок після слів Ономая:

Ономай Прости, царівно, знаю, що дівчата солодкі речі люблять, але я не вдавсь для того. В мене річ коротка, не ти мене, а я тебе посватав, то, значить, уподобав, справа ясна.

Адже тебе за жінку я бажаю.

Далі йшло:

Кассандра

З одного боку.

Протезілай А дівчат питати про любощі не випадає, кажуть, бо все одно вони не скажуть правди.

Кассандра Ні, я скажу, Протезілаю, знай, я іншого любила.

Протезілай Де ж той інший?

Кассандр а Загинув він за рідний край.

Протезілай

Дарма!

Хто вмер, не оживе, і що минуло, не вернеться.

Кассандра То був мій наречений, Протезілаю.

Протезілай Що ж, я гекатомби для тіні не пожалую, царівно, коли її загодити чим треба.

Кассандра А чим же ти мене загодиш, царю?

Протезілай Я нареченій змовчу се питання, а жінці відповім.

Кількома рядками нижче знову викреслено варіант діалога між Кассандрою і Ономаєм (Протезілаєм) після слів Кассандри:

Кассандра Я оборонцю

Далі йшло:

хвалу і дяку склала б,

але за себе я б його кляла,

так як тепер клену, даючи слово.

Протезілай А слово все ж даєш?

Кассандра Я мушу, царю.

Протезілай Про те я не питаю, з мене досить, коли ти скажеш: «Згода».

Кассандра

Згода, царю.

Так каже бранець, як спитає ворог.

Протезілай Я друг твого народу, ти побачиш.

Кассандра Я не побачу. Коли є ще правда в богів, то я тебе востаннє бачу!

Протезілай Як я загину, то загине й Троя.

Кассандра (в пророчому нестямі)

Загине Троя, і Пріам загине, і все даремне, всі слова, всі жертви, усі несвітські муки... Нащо? Нащо моє карання, сей даремний біль?

Протезілай Царівно, коли так ти серцем рвешся, то заспокойся, я вертаю слово.

І справді ти мене востаннє бачиш.

Ще до заходу сонця геть відійде у Лідію усе лідійське військо.

Кассандра У Лідію?

Протезілай Вже ж не куди, царівно.

Невже ти думала Протезілая

для Трої в оборонці залучити

речами згірдними та ще й прокльоном?

Кассандра Протезілаю, я тобі казала, що склала б щиро я хвалу і дяку тобі за оборону, якби він покинув вимагати в нагороду мене...

У чистовому автографі перед початком восьмої дії зберігаються два аркуші начисто переписаної сцени, яка за змістом е логічним закінченням сьомої дії. В чорновому автографі ці рядки в дещо зміненій редакції перекреслені. Але в остаточний текст драми ця сцена не ввійшла і, очевидно, не надсилалась до редакції J1HB. Тут, зокрема, збережене написання імені Кассандри через два с, а також не відділена частка -ся у дієсловах. Після слів Гелена

Гелен (до Сінона)

Елліне, ти вільний,

бо не хотять боги твоєї смерті

в чорновій редакції сьомої дії йшло:

Сінон відходить і, змішавшись в юрбу троянців, іде до царського двору. Тим часом у Скейську браму вводять великого дерев’яного коня і з радісним гуканням тягнуть його глибиною сцени теж до царського двору.

Деїфоб (визначає місце сторожі)

Ти будь отут.

(Показуючи па браму царського двору)

Ти коло брами стій.

(Показує на Скейську браму)

А ти при храмі. Ти ходи навколо, меч наготові. Ти на мурі стань і сурму щоб у руках держав.

Пильнуйте!

(Хоче йти.)

З храму виходять троянки і йдуть за сцену.

Кассандра

(знов стає на дверях храмових, держачись за одвірок. Несміливо) Зостанься, брате.

Деїфоб

Я яришлю Паріса.

Я старший брат, без мене не годиться на бенкеті. Ладу не дасть без меде наш батько — він уже недобачав, обрааити чиюсь повагу може, частуючи недбало найстаріших.

Кассандра Нехай Паріс на бенкеті лишиться.

Деїфоб Ти, сестро, мов забула всі звичаї!

Кассандра При надзвичайному нема звичаїв.

Деїфоб Та що ж тут надзвичайного такого?

І дурень може на сторожу стати.

Кассандра Допильнувать розумний тільки здатен.

Деїфоб Тут ти, розумна, будеш.

Кассандра

(пригноблена)

Я безсила.

Деїфоб Так, на діла немає в тебе сили, а на словах ти справжня амазонка!

(зневажливо одвертається від неї і йде геть.) Кассандра

(Іде в глибину храму, стає коло Палладіона, обіймає ноги статуї і ховає обличчя в її иіаті.)

Закреслені або перероблені окремі місця хоч і не увійшли в остаточний текст, проте відіграють значну роль для характеристики дійових осіб і насамперед образу головної героїні драми, засвідчують величезну роботу поетеси над твором.

На публікацію «Кассандри» у JIHB з’явилось кілька відгуків. Дехто з критиків дуже поверхово сприйняв нову драму, дійові особи якої взяті з грецької міфології та історії. Так, якщо в газеті «Киевская мысль» відзначалась штучна піднесеність деяких місць твору, то в газеті «Рада» говорилось про те, що письменниця «дооре ознайомлена з побутом давніх троянців». З приводу цього Леся Українка в листі до матері від 21.111 1908 р. писала: «Ах, сміхота була мені читатгі рецензії на мою «Кассанд-ру»! Люди, очевидячки, прийняли її за побутову п’єсу «з троянського життя»!»

1908 р. у краківському журналі «Krytyka» (№ 7-8) з’явилась грунтовніша рецензія, в якій, зокрема, відзначалось: «З поезії («Літературно-наукового вісника») на перший план висувається драматична поема Лесі Українки «Кассандра». Друга книга Вер-гілієвої «Енеїди» знайшла тут прекрасний, могутній відгук. Треба подивляти не тільки силу слова і почуття (Леся Українка є поет-кою відомою і визнаною), але рівно ж і визначну класичну освіту та уміння вдуматися глибоко в історичну трагедію, в боротьбу двох народів, в змагання різних ідейних напрямів. Головна постать пророчиці Кассандри, наче якоїсь старовинної Рози Венеди, великої любов’ю батьківщини, страшної своїм маскованим спокоєм,— зарисована тут рукою сильною, не жіночою. В цілому це твір, котрий повинен справити потрясаюче враження і запліднити не одну