Том 4 - Леся Українка

Клієнт

Любити Рим? Сей Вавілон поганий?

Жартуєш, пане! Хай він западеться!

Хоч кажуть люди, що як Рим скінчиться, то й світ скінчиться, та мені дарма,— нас, християн, Христос від смерті збавив, ми житимем і по скінченню світу.

(Став на одно коліно.)

Прошу тебе, благослови мене.

Руфін

Якби я знав, чим проклясти тебе, то я прокляв би!

Клієнт

(схоплюється)

Господи!

Прісцілла

Руфіне!!

Руфін, не оглядаючись, вертається до Нартала, клієнт іде і намагається протовпитись до єиископа.

Єпископ (після паузи, до новоприбулої громадки)

Пождіть, ми зараз вам дамо листа з наукою про віру справедливу до вашого пресвітера.

2-й з громадки

Мій отче, боюся — не послухає й листа пресвітер наш,— він плеще привселюдно, що ти... не смію слів тих повторити.

Єпископ

Я дозволяю і велю сказати, бо мушу знати всі недуги церкви.

2-й

Він каже, що не з божої встанови ти став єпископом. «Син князя лжі» — так він тебе назвав на наших зборах.

Листа твого до церкви в Сіракузах, що ти писав про єресь монтанівську, дістав він раз до рук, але...

(Мовкне.)

Єпископ

І що ж?

2-й

Віддав пророчиці, а та ногами його стоптала й прокляла тебе.

Єпископ (глухим голосом)

О господи! Тяжкі подвійно пута ти наложив єси на мене...

Клієнт ( підходить)

Отче,

я маю скаргу...

Єпископ (суворо)

Підожди. Не час.

Диякон відстороняв клієнта, той покірно став збоку.

1-й з прохачів (до єпископа)

Ох, якби визволить тебе з темниці!

2-й з прохачів (озивається)

Якби ж то визволить! Ти б їх скрутив, тих вражих монтанівців, стер би в порох!

3-й з прохачів

Іще б пак! Сказано, живеє слово не те, що листи!

1-й з прохачів

Наша старшина не встояла б віч-на-віч проти тебе.

3-й з прохачів

Один твій погляд скине лжепророків!

Єпископ стоїть задуманий. Теофіл підходить до нього.

Т е о ф і л

Велебний отче, є тобі рятунок.

Тут є два персні, що з тюрми виводять, їх дав Руфінові й Прісціллі батько.

Одного персня ти візьми собі.

Люцій (до Теофіла)

За інших так рішать не можна, брате.

Парвус

В їх справа рішена, вони не хтіли чи не посміли скористати з перснів.

Люцій Якби громада ставилась інакше...

Єпископ ( суворо)

Громада ставилась, як бог велів.

Парвус (до Люція)

Руфін тобі дорожчий, ніж єпископ? Єпископ

Стривайте, діти, я ще не сказав, що я візьму ті персні.

Диякон

Чесний отче!

Не закривай очей на шлях рятунку, що безсумнівно вказує сам бог.

Адже й великий наш апостол вийшов з темниці потай по знаку господнім.

З нас кожен певен, що ціни не має в твоїх очах життя наземне марне, що дух твій поривається на волю в горішні високості. Та чи може йти на спочивок пастир, коли пан сказав йому: паси мою отару?

Ось тут прийшли до тебе вбогі духом, благаючи рятунку і поради.

Хто порятує їх? Хто їх порадить?

Хто витягне їх з пастки злого духу?

За їх здаси ти справу перед богом.

Не пастир їм Руфін, ані Прісцілла —

подружжя чесне матиме заплату на небесах від господа.

Теофіл

Амінь.

Диякон (до громади)

Просіте, браття, ради сирот наших, щоб наш отець велебний вийшов звідси, бо вже диявол клацає зубами, заблуканих готовий поглинути!

Голоси з громади

Заблуканих рятуй!

Громадка прохачів

Рятуй нас, отче!

Іди до нас! Благаємо тебе!

Єпископ

Тяжкої жертви просите ви, діти, а мушу слухати...

Громада перебивав його криком радощї.

Єпископ (до диякона)

Ти нагадав про мій великий довг супроти бога.

Теофіл То я піду по персні.

(Подається йти, але спиняється.)

Чи накажеш

один лишити їм?

Єпископ

Авжеж, лиши. Теофіл Руфінові лишити чи Прісціллі?

Єпископ Коли Прісцілла схоче, дай їй персня.

Т е о ф і л А як не схоче?

Єпископ

Дай його Руфіну.

Т е о ф і л А як не схоче й він?

Єпископ

Віддай мені.

Т е о ф і л (підходить до Руфіна)

Де, брате, персні ті, що дав твій тесть? Ти чув? Ми врадили одного дати єпископу...

Руфін

А нас ви поспитали?

Т е о ф і л

Єпископ так рішив. Сього доволі.

Адже ви християни. Що ж питати?

Нартал

Та хто ж пита овець, котру з них різать?

Руфін Я досі ще не жив ладом овечим.

(До Теофіла.)

Ми з жінкою порадимось самі.

(Іде до Прісцілли.)

Т е о ф і л І я піду, мене послав єпископ.

Підходять удвох до Прісцілли.

Теофіл

Прісцілло* муж твій не дає нам персня, щоб визволить єпископа з темниці.

Руфін

Я вдвох з тобою хочу се рішити.

Прісцілла Прошу, віддай мені обидва персні.

Руфін дає.

Свій перстень я єпископу даю.

(Дає один перстень Теофілові).

А твій тобі лишиться.

(Хоче дати другого персня Руфінові, Теофіл перехоплює.)

Теофіл

Дай сюди.

Єпископ наказав не так зробити.

Сказав віддать тобі, коли ти схочеш.

(Теофіл затискає в лівій руці одного персня, а правою подає другого Прісціллі.)

Прісцілла Я не візьму його, як бог живий!

Теофіл (до Руфіна, урядово)

Тепер тебе питаю, хочеш взяти?

Р у ф і п Мені його не треба.

Теофіл повертається йти.

Постривай,

я передам його...

Теофіл

Ні, так не можна.

Єпископ сам рішить, кому віддати.

(Теофіл іде з перснями до єпископа.)

Прісцілла (до Руфіна)

Руфіне, нащо ти віддав свій перстень?

Руфін На те, навіщо й ти.

Прісцілла

Але ж, Руфіне, fбере його за руку, притягає до себе, шепочучи пристрасно)

ти ж... ти не віриш! Ти мене дурив!

А я братів дурила — через тебе.

Яка ж се нечесть! Як ти міг зробить се?

Руфін (визволивши руку, тихо)

Не час тепер про сеє говорити.

(Відходить знов до Нартала.)

Теофіл

(до єпископа, з поклоном подає персні)

Вони обидва персні віддали.

Єпископ (бере персні, до громади)

Вважайте, діти, се великий приклад,— так чинять справедливі християни.

Велика радість буде їм на небі, і церква в молитвах їх не забуде.

Громада перешіптується, з побожним подивом поглядаючи на Руфіна і Прісціллу.

(Єпископ надіває одного персня собі на палець, а другого держить в руці)

Сей перстень я віддам...

Фортунат (падає до ніг єпископові)

Велебний отче! віддай його мені! благаю!

Єпископ

Сину,

тут є достойніші. Врятуєш душу, коли загубиш тіло,— се твій жереб. Тут є такі, що й інших порятують — між них шукає бог