Том 4 - Леся Українка
(До Парвуса.)
Ти, сину мій, зо мною підеш.
Парвус
Ні!
Єпископ (суворо)
Кому ти кажеш «ні»? Чи ти гадаєш, що я тебе по слабості старечій як молоду підпорку хочу взяти собі в послугу? Я беру тебе на море світове ловити душі.
Бог дарував тобі огнисте слово, ретельне серце і незламний дух, ти божий знаряд, мусиш на роботу.
Не будь рабом лінивим.
Парвус
Чесний отчеі Я не лінивий. Працював я щиро.
Не позбавляй мене того вінця, що бог мені показує щоночі.
Єпископ
Що бог тобі показує?..
Парвус
Авжеж!
Вогненний круг спускається на мене, і голоси мені співають «слава!», і я не чую голоду від посту.
Єпископ
Ти постуєш? хоч я заборонив
для в’язнів піст? Лукавий рабе! знаєш,
які то видива тебе морочать?
То навождення злого духа!
Парвус
Ні,
в собі я чую божий дух! І горе тому, хто вимовить лихе на нього.
(В нестямі до громади.)
Іде господь! служіть йому вогнем, моліться кров’ю! Смертю поклоняйтесь!
Один з прибулих
Нестотно так пророчиці говорять у монтанівців. Ой яке страхіття!
Єпископ (сильним голосом)
Свят, свят господь! Замовкни, душе лжі!
Він одержимий.
(До Теофіла.)
Поручаю, брате, тобі сю душу. Ти ж бо в сій громаді зостанешся намісником моїм.
(Показує на Парвуса.)
В такому стані взять його не можу.
(До диякона.)
Беру тебе, слуго христовий.
Диякон (з трудом криючи радість)
Отче,
чим заслужив я?..
Єпископ
Ти покірний раб і з волі пана не виходив зроду.
Диякон кланяється.
Єпископ
Нам треба два плащі. Хто має, діти?
Скілька чоловік з одвідачів подають свої плащі. Диякон вибирав
два кращі.
(До в'язнів.)
Тепера попрощаймось...
Теофіл
Чесний отче,
я маю ще прохання.
Єпископ
Говори.
Теофіл
Руфіна треба в чесний хрест увести, щоб не загинула його душа.
Люцій
В громаді нашій він не оглашенний *, та ще й не знає він науки віри.
Теофіл
В сутужний час дозволено й без сього. Велебний отче, правда?
Єпископ
Так, мій брате.
(До громади.)
Хто має воду? дай її сюди.
Простягається скілька посудин з водою.
Хто має чисту одіж?
Редівівус
(подав одежу, що йому подарувала Ренатина сестра)
Ось, прийміте!
Єпископ (до Теофіла)
Хрещеним батьком будеш ти.
Теофіл ^ «
Так, отче.
Єпископ (голосно до Руфіна)
Руфіне, божий рабе, приступи!
Мовчання. Руфін не рушиться.
Руфіне, чи ти чув?
Прісцілла
(голосом, зміненим від муки, мов чужим, без відтінків)
Мій чоловік себе не чує гідним. Я се знаю.
Він має слушність. Облишіть його.
Єпископ (до Руфіна)
Не трать одваги, сину, сповідайся
з гріха таємного, покайся щиро
перед громадою й передо мною,
як перед батьком. Може, гріх простимий —
я рог грішу тебе іменням божим,
очистишся і приймеш чесний хрест,
без нього ж бо нема душі рятунку.
Мовчанка.
Кажи свій гріх. Ми слухати готові.
Руфін Нікому з вас нічого я не винен.
Єпископ
З нас кожен і без сповіді простив би вину супроти нього. Я питаю про гріх супроти бога.
Руфін
Я не знаю,
про що говориш ти.
Єпископ
Вчинив ти, може, яку оману, ймення боже взявши собі за покрив?
Руфін
Я тобі кажу, що я вам не вчинив нічого злого.
Яке ж вам діло до моїх гріхів?
Єпископ
Ми дбаємо про тебе по-братерськи, душі твоїй рятунок дати хочем.
Руфін
Я звик про себе завжди дбати сам.
Єпископ
В твоїх словах бринить якась гординя, не пристоїть вона такій душі, яка бажає одяг правди взяти і змитися у джерелі безсмертя.
Смири свій дух, вчини себе достойним великої святої таїни.
Руфін
Чимсь іншим, ніж я сам, я буть не можу. Навіщо ж марнувати дурно час на сі розмови, і тяжкі, й даремні?
Вам, може, є що інше дочобради.
А я ж бо й не просив од вас нічого. (Відступає набік.)
В громаді рух і гомін.
Люцій
Я з ним поговорю. Він завтра буде готовий до хресту.
Теофіл
Се буде пізно.
Ми завтра йдем на суд останній.
Люцій (крізь гомін, що зростає)
Завтра
удосвіта... вночі... Через годину!..
Єпископ Тепер або ніколи. Час не жде.
Голоси з громади (вириваються з галасу)
Руфіне!.. Брате!.. Згодься!.. Будь покірний! Покайся! Сповідайся! Охрестися!
Негідний!.. Бог простить!.. Очистить хрест!.. Руфіне!.. Ні, не вартий!.. Він святий!..
Він врятував єпископа!.. Прісцілла — вона свята, а не Руфін!.. Обоє!
Єпископ їх обох у приклад ставив!
Молитись має церква за обох!
Нехрещений! Дарма!.. Святий!.. Негідний!..
Ключар (одчиняє двері)
Чи ви тут попилися? Що за галас?
Ви навідились? Годі! Гетьте звідси усі чужі! Одвідали, ну й досить.
(Сіпає тих одвідачів, що ближчі до нього.)
Кому я се кажу? Чи ви поглухли?
Одвідачі кидаються прощатися з в’язнями. Заметня і гомін. Єпископ і диякон закутуються з головою в плащі і подаються до дверей в гурті одвідачів.
Ключар затримує їх.
Ви хто? Куди?
Єпископ і диякон мовчки показують персні. Ключар удав ніби спустив їх з очей і звертається, до інших.
Ну, ну! хутчій, хутчій.
Одвідачі всі виходять. Зостаються в’язні без єпископа і диякона.
Ключар (до в'язнів)
Тепер і ви збирайтеся. На допит вас казапо привести. Та не всіх.
Руфін з Прісціллою хай зостаються, їх питано.
(До Нартала.)
Ага, ти сам не встанеш.
Гей, вартові, сюди!
Увіходять двоє вартових.
Розкуйте трохи сього добродія, та не зовсім.
І стережіть, щоб він не втік з дороги.
Вартові здіймають з Нартала частину ланцюгів, але руки й ногп лишають у кайданах.
Т е о ф і л
(до громади, поки розковують Нартала)
Не тратьте зваги, діти, будьте тверді.
Мені вас доручив єпископ.
(До Парвуса.)
Слухай,
поводься здержано, в речах будь мірний.
Парвус Я бога слухаю, а не тебе.
Т е о ф і л (до громади)
Він бунтівник. Ви з ним не розмовляйте, нехай покається.
Нартал (до Парвуса зо сміхом)
Поздоровляю, товаришу! Тепер мені є пара!
Ключар Ну, вже готово?
(До вартових з Нарталом.)
Ви вперед. Рушайте.
Всі виходять. Руфін і Прісцілла лишаються самі. Прісцілла
Руфіне!
Руфін (по хвилі мовчання)
Що?
Прісцілла
Ходи сюди до мене.
Навіщо я тобі! Ти ж осудила мене прилюдно і не вислухавши.
Про що ж тепера маєш говорити? Навіщо завдавати ще тортури, коли я й так засуджений від тебе?
Прісцілла
Коли б ти знав, які тяжкі тортури я завдала собі, тебе судивши!
Та й не судила я. Хіба то суд?
То стогін болю. Я його тлумила, поки могла...
