Лiрниковi думи - Степан Васильович Руданський
Місто Русалиму.
І зачали діти з вербів
Гіллячки ламати,
І ламати - і під ноги
Господу кидати.
А господь гіллячки тії
Всі благословляє.
Напослідок сам нагнувся,
Їдну підіймає.
І потріпав Петра нею,
І став промовляти:
«Ще лиш тиждень - і Великдень
Ви будете'мати...»
А Петро підняв гіллячку
І Павла став бити,
Злегка бити і те саме
Йому говорити.
І зачали і всі люде
Вербу підіймати,
Підіймати, злегка битись,
Да і примовляти:
«Ой верба б'є, а не я б'ю!
Ще лиш тілько тиждень -
І наступить, і настане
В нас святий великдень...»
XXV
А тим часом бог приходить
Під тecoвi брами,
Входить в місто, а у місті
Аж кишить жидами.
I став господь їм казати,
Щоби Bipy мали,
Щоб на нашу святу Bipy
Bci поприставали.
Лиш «жид жидом», як той каже:
Віри не зміняє
Та ще й кпитися, поганий,
3 господа гадає.
Ніяково й говорити,
Що вони зробили:
Взяли товстую жидівку,
Коритом накрили.
I приводять Христа-бога,
Просять угадати,
Що б за диво під коритом
Мало в них лежати.
А господь подумав трохи,
Так coбi нібито,
Далі сміло жидам каже:
«Свиня під коритом!»
Жидова зареготіла,
Вдруг корито зняла,
Аж з-під нього не жидівка,
А свиня устала.
I бог вийшов з Русалими,
Вийшов, іде к морю,
К далекому іде морю,
На високу гору.
XXVI
А жидова, як те море,
Боввани збиває,
Лиш погляне на корито -
Пейси обриває.
Прийшов рабин їх Кайяфа, [23]
I той зламав руки:
«Ловіть Христа! Беріть Христа
На cтрашнії муки!»
I гадають вони думу,
Як його зловити.
Аж являється Іуда
I став говорити:
«Я вci сховки його знаю,
Не журіться, люди,
I продам його на муки,
Тілько плата буде!»
«Якої ж ти хочеш плати?» -
Стали вci питати
I зачали у Іуди [24]
Христа торгувати.
I на тридцять рублів рівно
Ціну тую збили,
I прокляті проклятому
Сріблом відлічили.
І нечистий злую душу
Ніби маслом маже,
І згорнув Іуда гроші
І рабину каже:
«В четвер, рівно вопівночі,
Будьте ви готові,
А тим часом, добрі люди,
Будьте ми здорові!»
XXVII
Матір божа тогді спала
На горі Оливній,
І над нею сни снувались
І страшні, і дивні.
І прийшов до неї господь,
Став її питати:
«Ой чи спиш ти, чи ти чуєш,
Рідна моя мати?»
«Ой, спала я, милий сину,
Спала, та збудилась,
І о тобі, все о тобі
Річ страшная снилась.
Виділа я, що ти, сину,
У саду молився,
Що опівночі з жидами
Іуда явився.
І зв’язали тобі, сину,
Пречистії руки
І повели до Кайяфи
На страшнії муки.
Тебе збили, ісплювали,
К стовпу прикували
І вінок терновий сплели
І коронували.
І із голови твоєї
Страшно кров спливала,
І плоть твоя пресвятая,
Як кора, спадала.
А потому, на Голгофі, [25]
До хреста прибили
І ребро твоє святеє
Копієм пробили...»
«Все те правда, - господь каже, -
Все те живо буде:
Все те маю я терпіти
За мир і за люди!»
XXVІІІ
Наступає жильний вечір [26]
Сонечко згасає,
І апостолів до себе
Господь зазиває.
І зійшлися всі дванадцять.
Просить господь сісти
І зачав вечерю тайну
З ними разом їсти.
Повечеряв разом з ними,
Зо всіма простився
І пішов від них до саду,
І в саду молився.
І молився... і кровавий
З него піт котився.
Аж опівночі з жидами
Іуда явився.
І невірнії зв'язали
Христу-богу руки,
І повели до Кайафи
На страшнії муки.
Стали бити і плювати,
До стовпа кували
І на голову пречисту
Тернину наклали.
І струями по всім тілі
Кров його спливала,
І плоть його пресвятая,
Як кора, спадала...
Аж приходить і Іуда,
Як глянув на муки -
Грішми в землю, а сам плаче,
Ходить, ломить руки.
Наостаток з того жалю
Прибігає к лісу,
І у лісі на осиці
Віддав душу бісу.
XXIX
А тим часом на Голгофу,
Стали бога вести
І звалили хрест на него
І казали нести.
І іде він, і несе хрест,
Силоньки немає:
