Лiрниковi думи - Степан Васильович Руданський
Стану вас карати.
Стануть громи сильні бити,
І небо блищати,
І град стане зілля ваші
В нивах побивати.
Злетять птахи - птахи злії -
І будуть літати.
І, літаючи, живих вас
Будуть заїдати.
Щоби, люде, гнів мій знали,
А все розум майте
І мене до того гніву
Недопроваджайте.
Бути свідками неправди
Тяжко стережіться,
Людям кривди не робіте,
Мною не кленіться».
XX
Служба божая кінчилась,
Дзвони залилися,
Люде помолились богу
Да і розійшлися!
Розійшлися і зачали
За обід сідати,
Аж приходить і спаситель
До їдної хати.
І приходить з Петром-Павлом;
Просять його сісти.
Просять його за стіл сісти,
З ними разом їсти.
Сіли вони кінець стола.
Борщ на стіл подали,
Стали їсти всі, і гості
Кілька ложок взяли.
За борщем подали кашу
Да й перепрошають,
Що на стіл подати більше
Нічого не мають.
А бог глянув на полицю:
«Що ж там на полиці?
Вареники, либонь,- каже,-
Або варениці».
«Де там вони узялися? -
Жінка говорила.-
То я вчора півмакітри
Черепах зловила...»
«Нехай будуть черепахи!
Нічого діяти!» -
І з сим словом поклонився
Да й пішов із хати.
Жінці стидно чогось стало,
Беруть її страхи...
Глянь в макітру, а в макітрі
Справді черепахи.
XXI
Осінь була й проминула,
Сніжки припадали,
І по селах, як звичайне,
Весілля настали.
Хлопці швендяли усюди,
Сватались, женились.
І дівчата коло хлопців
Вились, чепурились.
І багато через зиму
Дівчат зав'язалось.
Много й хлопців-вітрогонів
Захазяйнувалось.
Но їдно лиш серед зими
По року новому
Було славнее весілля
У селі їдному.
Чого думка лиш бажала -
Все спекли, зварили.
І на вечір на багатий [22]
Христа запросили.
Сидять гості і балюють
(Було їх немало).
Стали їсти, стали пити,
Вина недостало.
І казав господь принести
Води із керниці.
І побігли за водою
Жваві молодиці.
І принесли, виливають...
Аж тут диво сталось -
Зо всіх відер, кілько було,
Вино виливалось.
Аж тогді по правді гості
Всі забалювали.
І той вечір усі люде
Багатим назвали.
XXIІ
І у нас багатий вечір
Каждий рік буває.
І господь в керницях воду
В вино претворяє.
Лиш не знати, в яку пору,
В якую годину,
Щоб послати до керниці
З відрами дівчину.
Було раз уже пізненько,
Каганці згасали,
А подекуди хрещені
Вже й позасипляли.
Лиш в їдній убогій хаті
Скалочка диміла.
І на лаві при вечері
Вся сім'я сиділа.
І що господь дав - із'їли,
Стали воду пити.
І напились, помолились -
Тра начиння мити.
А при хаті на ту пору
Ні краплі водиці.
Взяла дівчина відерця,
Пішла до керниці.
І набрала, і приносить,
В діжку виливає...
Коли дивиться - з відерця
Вино витікає.
Взяла друге... ні!
у другім Чистая водиця.
І убогі вечір мали
Такий, як годиться.
XXІІІ
Ба ще й друге в світі чудо
В вечір сей буває -
Вся худоба меж собою
В північ розмовляє.
Лиш послухати їх мову
Хто цікавість має,
Незабаром після того
Нагле умирає.
Був їден колись цікавий
Мову тую знати;
І приходить під обору,
І став вартувати.
І от віл їден піднявся,
Тяженько зітхає:
«Чого, брате, так зітхаєш?» -
Другий віл питає.
«Як же ж мені не зітхати,-
Каже той до того.-
Завтра в яму повеземо
Господаря свого».
І почув він - душа стала
Лиш на волосочку.
Біжить в хату: «Жінко, жінко!
Дай білу сорочку!»
Вмився, вбрався, як до смерті,
Богу помолився
І ще до світа, до рання,
В труні опинився.
Плаче жінка, діти плачуть,
Полежав він добу,
І ті самі воли везли
Його тіло к гробу.
XXIV
Проминуло неділь з десять,
Може, й ще неділя,
Як Христос-господь заходив
На теє весілля.
І зібрав він тьму народу,
Тьму неізчислиму.
І із
