Лiрниковi думи - Степан Васильович Руданський
Ніби вона сама.
«Ану, в яму опустіте:
Чи пристане яма?»
Опустили його в яму:
«Ну, спасибі, люде,
Засипайте Соломона,
Другого не буде!»
(5-7 листопада 1856 р.)
5. БОГ НА ЗЕМЛІ
І
Перед тим, як мав на землю
Господь появитись,
Було гірко в світі жити,
Гірко І родитись.
Все в нім було зопсувалось,
Попереверталось,
І будівля світовеє
Мало що трималось.
Ріки в море поспливали,-
Нікому спинити!..
І нічого було істи,
І нічого пити.
Надаремне бідні люде
Плугом землю рили,
Надаремне гірким потом
І слізьми росили.
Земля все була як камінь,
Хліба не родила
І від вітру, як дорога,
Порохом пилила.
Да і люде - сказать правду,
Пуття мало мали:
Божих свят не шанували,
Посту не тримали ..
Багатії гайнували,
Обдирали бідних,
Не раз руки підіймали
Ріднії на рідних.
А найбільше лихо було,
Що смерть свою знали:
І всі пили і гуляли,
За дітей не дбали.
І не було пуття в світі!..
Все в нім зопсувалось.
Вже й будівля світовеє
Страшно хилиталось.
II
Видить господь, видить творець,
Що мир погибає,"-
Архангела Гавриїла [13]
З неба посилає.
Посилає в Назарету [14]
До діви Марії- [15]
Передати її з неба
Вісті дорогії.
Передати її вісті,
Що бог з неба сходить
І що бога, як дитину,
Свята діва родить ...
І явився ангел божий
До діви Марії,
І Марія з того часу
Стала у надії.
І не сміла свята діва
Людям показатись,
І не сміла і зачала
Від людей ховатись.
І от господа повести
Врем'я наступає,
І до міста Віфлеєми [16]
Діва поспішає.
І там в місті Віфлеємі
В опівнічну пору
Породила вона сина,
Як ясную зорю.
Породила бога в шопі,
В яслах положила
І з морозу чи зі встиду
Сіном притрусила.
III
І приходить кінь до ясел,
І став сіно брати.
І зачав він Христа-бога
В яслах розкривати.
І побачив віл нужденний,
І коня зганяє.
І став, дихає над богом,
Бога зогріває ..
І говорить свята діва
Доброму волові:
«Будеш же ти ситий вбога.
Мати хліб готовий.
А ти, коню, будеш їсти,
Їсти не покинеш,
Доки сам ти коло їдла
Лопнеш та не згицеш ...»
З того часу віл пасеться,
А прийде додому -
Він завсігди божу жуйку
Має в роті свому.
А кїнь їсть і все голоден,
Кілько хто не кине;
І як буде - не покине,
Поки сам не згине! ..
А тим часом радість стала,
Яка не бувала,
Над вертепом зоря ясна
Світло засіяла.
І над небом і землею
Ангели літають,
«Слава богу і мир людям»,-
Весело співають.
ІV
Серед поля на степові
Пастухи стояли
І у буді в опівночі
Думоньку гадали.
Вдруг зірниця загорілась,
Світить дуже ясно,
Над шопою заблищалось.
Ніби сонце красно.
Вийшли з буди і зачали
Диво розглядати,
Аж злітає ангел з неба
І зачав казати.
Що в вертепі бог родився,
З діви воплотився,
Як дитина, пеленами
Бідно уповився.
І зачали пастухи ті
Думоньку гадати,
Як тут богу поклонитись
І чим дарувати? ..
І вибрали ягня гарне,
Щиро помолились
І приходять до вертепу,
Богу поклонились.
Поклонились вони богу,
Подарунок дали
І з душею, щирим серцем
Богові сказали:
«Прийми, боже неба, землю!
Нашу, чисту віру.
Нехай тобі наша віра
Буде за офіру!»
V
А тим часом зоря ясна,
Ясная приміта,
Була видна і в Персиді, [17]
Аж на кінці світа.
І в Персиді на пораду
Три царі зібралось
І зачали мудрувати,
Що на світі сталось.
Мудрували і гадали,
І на тім в них стало,
Що такий цар народився,
Як ще не бувало.
І взяли вони ливану,
Золота й кадила,
І пішли собі в дорогу,
Як зоря водила.
І приходять до вертепа,
Бога
