Лiрниковi думи - Степан Васильович Руданський
Всі твори автора ⟹ Степан Васильович Руданський отсутствует
ПРЕСЛІВЛЯ
На полудні, де Карпата
Кинула відноги,
Вколо Смотричем повився
Кам'янець убогий.
Бідне місто! тілько війни
Тяжкі споминає,
А само в собі ні виду,
Ні краси не має.
Там нема широких улиць,
Пишного палацу,
Для проходки садів славних,
Широкого плацу.
Доми збились, іспоїлись
Купами-рядами.
І від льоху аж до даху
Всі кишать жидами.
Малий ринок серед міста -
Тілько-то і плацу.
Старий дім губернаторів -
Тілько і палацу.
Та ще бульвар над скалою,
Що ніщо дивитись:
Тілько й місця кам'янецьким
Сидням проходитись.
І все місто комашнею
К скалі припадає,
Ніби згубленого щастя
На нії шукає.
І над тою комашнею
Тілько храми божі,
Як яснії великани,
Стоять на сторожі.
І високо на повітря
Верхи підіймають,
І хрестами золотими,
Як зорями, сяють.
Но найкраща із тих храмів -
Голова висока
Хранителя сего міста
Івана-пророка; [1]
І будова - так пристойна
Церква і ті бані
Так і кажуть, як хрестився
Господь в Іордані; [2]
І камінная дзвіниця,
Рівна і висока,
Пригадує над водою
Святого пророка;
А на церкві святій баня
(Нижча тої бані)
Пригадує Христа-бога
В воді в Іордані.
Наодокола собору
Стиснене подвір'я;
На подвір'ї пригорнулось
Вбогеє будівля.
І в будівлі того храму
Слуги проживають,
І по колії святому
Службу відбувають.
Кругом церкви на подвір'ї
Трава зеленіє;
Тілько камінь край дзвіниці
Скругляний біліє.
І той камінь, як та кістка,
Прахом зітліває
І у храму у святого
Притулку шукає.
Бідна кістко земляная!
Як життя ти брала?
Чи тебе вогонь виводив,
Чи земля роджала?
Чиї руки тебе, кістко,
З тіла добували,
І добули, і тесали,
І на що тесали?
Чи до церкви на підпору
Мали готувати?
Чи до палацу якого
Ґанок підпирати?
Ти тримав-єсь, підпирав-єсь,
А тепер ізбитий,
Ти білієш, трупом тлієш,
Нічим не покритий.
Так порою й чоловіка,
Доки силу має,
Всякий любить і вітає,
Всякий поважає.
А прийде година злая,
Силоньки не стане,
І на него, як на камінь,
Ніхто не погляне ...
* * *
Много в Кам'янці народу,
Та життя немає,
І від рання до смеркання
Кам'янець дрімає.
І на вулицях, на ринку -
Всюди пусто, тихо:
Хіба бідну писарину
Перетягне лихо;
Та школярі, бідні діти
Сердитої долі,
Пройдуть на день штири рази
Дорогу до школи.
Ще під вечір, як ударить
Сьомая година,
Оживиться на минутку
Бідна бульварина:
На вулиці, на широкій,
Совітниці ходять,
На них птахи перельотні
Шкелками наводять.
Після них купецькі дочки:
Тлусті, чорнобриві;
З ними ходять їх коханки,
Совітники сиві.
Потім ще яка попівна
Несміливо ходить,
І її учитель школи
Або школяр водить.
Тілько воску, тілько й світла
На тіснім бульварії
Хіба в закутках ще ходять
Школярі по парі.
Та бідная писарина
У куток заб'ється
І із лиха наб'є люльку,
Димом затягнеться.
Та і ті, як дев'ять вдарить,
Бульвар покидають.
А всі решта, кілька тисяч,
Носа не являють.
Много в Кам'янці народу,
Та життя не мають.
І від рання до смеркання
Вулиці дрімають.
Но й для Кам'янця сумного
Святенько буває,
Коли весь він веселіє,
Життям оживає.
І то святенько для него,
Та пора кохана,
Наступає щорік божий
Літом, на Івана.
* * *
Ото раз, недавніх часів,
Свято наступило,
Ціле місто пробудилось,
До світу ожило.
Всюди гамір, всюди говір,
Повно скрізь народу,
І нема нігде проїзду,
Нема і проходу.
Вздовж по ринку в рядів кілька
Все вози стояли.
Там всякую усячину
На гурт продавали:
То полотна у півситках,
То масла діжками,
Сир і бриндзу кадубами,
Вишні коновками.
Збігся Кам'янець жаденний,
Все то закупає,
В свої нори як в безодню,
Без сліду ховає.
А поперек
